Читати книгу - "Ілон Маск"

кілька ракет Falcon 9, пофарбованих і готових для транспортування. Місцями між усім цим трапляються площі з блакитними стінами, вкриті тканиною. Це цілком таємні зони, в яких SpaceX може працювати над якимось мудрованим скафандром чи частиною ракети, що їх треба приховати від відвідувачів і працівників, не пов'язаних з цими проектами. Збоку є велика площа, де SpaceX збирає усю свою електроніку, зона для створення спеціалізованих композитних матеріалів і ще одна зона для збирання обтікачів розміром з автобус, що в них укладають супутники. Заводом одночасно пересуваються сотні людей — суміш суворих механіків з татуюваннями та в банданах і молодих інтелігентних інженерів. Будівлю пронизує запах упрілих дітей, які щойно повернулися з ігрового майданчика, — ознака безупинного руху.

Маск залишив свої особисті штрихи по усьому заводу. Є маленькі речі на кшталт дата-центру, залитого блакитним світлом, щоб надати Йому вигляду як із фантастичного фільму. комп'ютери розміром з холодильник, встановлені під цим освітленням, мають написи великими друкованими літерами, які мають створювати враження, ніби вони виготовлені Cyberdyne Systems, вигаданою компанією із кінофраншизи «Термінатор». Поряд з ліфтами Маск встановив сяючу фігуру Залізної людини. Але, безумовно, найбільш маскіанський елемент заводу — це офісний простір, побудований просто в його середині. Це триповерхова скляна конструкція з кімнатами для нарад і столами, яка височіє поміж різними зонами для зварювання та збирання. Прозорий офіс посеред цього виробничого рою має дуже дивний вигляд і викликає дивні відчуття. Але Маск хотів, щоб інженери постійно бачили, що відбувається з машинерією, і мали необхідність проходити через завод і говорити з механіками на шляху до своїх робочих місць.

Цей завод — храм поклоніння тому, що SpaceX розглядає як свою головну зброю у грі ракетобудування, тобто внутрішньому виробництву. SpaceX самостійно виробляє від 80 до 90 відсотків своїх ракет, двигунів, електроніки та інших запчастин. Ця стратегія абсолютно причмелює конкурентів SpaceX на кшталт United Launch Alliance (ULA), яка відкрито хвалиться тим, що залежить від понад 1200 постачальників у виробництві своїх кінцевих продуктів. (ULA, яка є спільним підприємством Lockheed Martin і Boeing, бачить себе радше як двигун створення робочих місць, ніж як зразок неефективності.)

Типова аерокосмічна компанія складає перелік частин пускової системи, які їй потрібні, та віддає свій дизайн і технічні характеристики міріадам сторонніх партнерів, а вже ті безпосередньо збирають апарати. SpaceX намагається якомога менше купувати щось на стороні з метою економії, а також тому, що бачить у залежності від постачальників — особливо закордонних — слабкість. Цей підхід на перший погляд видається надмірністю. Компанії десятиліттями виробляли такі речі, як радіомодулі та розподільні електрощити. Заново винаходити велосипед для кожного комп'ютера та пристрою на ракеті може підвищити імовірність помилок і загалом бути марнуванням часу. Але для SpaceX ця стратегія спрацьовує. На додачу до будування власних двигунів, ракетних корпусів і капсул, SpaceX розробляє власні материнські плати і мікросхеми, сенсори-детектори вібрації, польотні комп'ютери і сонячні панелі. Просто оптимізувавши радіомодулі., наприклад, інженери SpaceX з'ясували, що можуть знизити масу пристрою на приблизно 20 відсотків. Радіомодулі власного виробництва також дають можливість надзвичайної економії: вартість вдалося знизити з 50-100 тисяч доларів за обладнання індустріального рівня, що його використовують аерокосмічні. компанії, до п’яти тисяч за пристрій виробництва SpaceX.

У подібну різницю в цінах спочатку важко повірити, але SpaceX домоглася такої економії у десятках, якщо не сотнях моментів. Обладнання у SpaceX, як правило, виробляють з широко доступних споживчих електронних компонентів, а не з обладнання «космічної категорії», яке використовують інші компанії галузі. SpaceX поклала роки на те, щоб довести NASA, що стандартна електроніка вже стала настільки якісною, щоб конкурувати з дорожчим спеціалізованим обладнанням, якому довіряли в минулому. «Традиційні представники аерокосмічної галузі вже дуже-дуже довго роблять усе так само, як робили завжди, — каже Дрю Елдін, колишній інженер у SpaceX. — Найбільшим викликом було переконати NASA дати шанс чомусь новому і побудувати документальну стежку, яка показує, що ці запчастини є достатньо якісними». Щоб довести й собі, і NASA правильність свого вибору, SpaceX іноді устатковує ракету і стандартною апаратурою, і прототипами власного дизайну, щоб випробувати їх під час польоту. відтак інженери порівнюють характеристики роботи пристроїв. Як тільки розробка SpaceX сягає рівня комерційних продуктів або перевищує його, її приймають до штатного використання.

Було також багато випадків, коли SpaceX здійснювала прорив у покращенні дуже складних апаратних комплексів. Класичним прикладом цього є один із найдивнішого вигляду приладів на заводі — машини заввишки у два поверхи, призначеної виконувати так зване перемішувальне зварювання тертям. Ця машина дає змогу SpaceX автоматизувати процес зварювання величезних листів металу — таких, як ті, що з них складаються корпуси ракет Falcon. Маніпулятор бере одну з панелей корпусу ракети, підганяє її під іншу панель і потім з'єднує їх зварювальним швом завдовжки 5-6 метрів, а то й більше. Аерокосмічні компанії зазвичай намагаються, де це можливо, уникати зварювальних з'єднань, бо вони створюють слабкі місця у металі, і це обмежує розмір листів металу, які можна використовувати, і тягне за собою інші обмеження у дизайні. 3 перших днів існування SpaceX Маск підштовхував компанію до того, щоб опанувати мистецтво перемішувального зварювання тертям, у процесі якого обертова головка на високій швидкості врізається у з'єднання між двома шматками металу з метою злиття їхніх кристалічних структур. Це схоже на те, якби ви розігріли два листи алюмінієвої фольги і потім з'єднали їх, приклавши свій великий палець до шва і скрутивши метал разом. Цей тип зварювання створює значно міцніше з'єднання, ніж традиційне зварювання. Компанії і раніше вміли виконувати перемішувальне зварювання тертям, але не на таких великих конструкціях, як корпус ракети, і не тою мірою, якою цю техніку використовує SpaceX. Методом спроб і помилок SpaceX навчилася з'єднувати великі тонкі листи металу, а відтак знизила вагу ракет Falcon на десятки кілограмів, бо має змогу використовувати легші сплави та уникати застосування заклепок, кріплень та інших підтримувальних конструкцій. Конкурентам Маска в автомобільній галузі, можливо, невдовзі доведеться робити так само, бо SpaceX передала частину свого обладнання та технологій до Tesla в надії, що Tesla зможе виробляти легші й міцніші автомобілі.

Ця технологія виявилася настільки цінною, що конкуренти SpaceX почали її копіювати та спробували переманити кількох експертів цього напряму з компанії. Blue Origin, схильна до таємничості ракетна компанія Джеффа Безоса, була у цьому особливо агресивною. Вони перекупили Рея Мір'єкту, одного з провідних у світі спеціалістів з перемішувального зварювання тертям, і це спровокувало серйозний конфлікт з Маском. «Blue Origin