Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

– Це тебе не обходить. Забудь про її існування. Це останнє попередження, – Нейт націлив вказівний палець на груди напроти. – Ще раз побачу тебе – пошкодуєш, що на світ народився. Затямив?

– Ні, не затямив. Я хочу поговорити з нею.

– Мені начхати, чого ти хочеш. – Він окинув Кріса поглядом з ніг до голови, презирливо скривившись, і додав: – Вона не хоче тебе бачити, не хоче про тебе чути, ти для неї – порожнє місце. Ясно? А тепер геть з дороги!

– Я не вірю, – заперечив Кріс.

– Твоя справа. Я й так занадто довго возився з тобою… Джеймісоне! Поклич охорону.

– Слухаюся, містере Гутьєрес, – водій закрив двері автівки за хазяїном і пішов у будівлю.

– Будь ти проклятий, – сплюнув Кріс, крокуючи у протилежному напрямку.

Здалеку він спостерігав, як водій повернувся у супроводі двох охоронців. Кріс швидко змішався з натовпом.

Застрибуючи у таксі, Кріс дійшов висновку, що Нейт навмисно заважає йому зустрітися з сестрою. Але й він, Кріс, не вчора народився.

– Слідуйте за тим чорним “Крайслером”, – наказав він таксисту.

Можливо, він зараз дарма витратить гроші, Гутьєрес цілком міг їхати у справах, але Крісові вже свербіло, він не міг більше чекати, невідомість вбивала, а погане передчуття просто зводило з розуму.

Решту дня Кріс ганявся за Гутьєресом по всьому Нью-Йорку, змінив кілька таксі, коли приходилося годинами чекати під дверима чергової офісної будівлі, і вже під вечір був винагороджений за своє терпіння.

Вусатий дядько ні на мить не закривав рота, з якого лився суцільний словесний потік, зате погодився везти клієнта за півціни, бо той був у нього останній, та ще й свято у доньки – завтра заміж виходить, чому б не зробити приємне хлопакові. Кріс, вимотаний переслідуванням, пропускав усе мимо вух, зате уважно слідкував за дорогою та чорною машиною попереду. І практично не здивувався, коли “Крайслер” покинув межі міста. Вони їхали передмістям Нью-Йорка, тримаючись на достатній відстані. 

Сутеніло. Якщо Нейт їхатиме далі, Крісові не вистачить коштів розплатитися й з урахуванням вагомої знижки. 

Він ледь не проґавив момент, коли машина завернула за ворота будівлі, схожої на маєток якогось багатія чи голлівудської зірки. Таксі теж загальмувало.

– Ну що, хлопче, приїхали.

– Так, дякую, – Кріс простягнув останні купюри таксисту. – Ви не знаєте часом, що це за будинок?

– Вибачай, хлопче, за межами міста я майже не буваю. Чим назад вертатимешся? – поцікавився дядько.

– Щось придумаю.

– Щасти тобі.

Кріс провів поглядом жовту автівку і лише тоді роззирнувся. Він стояв скраю дороги, обабіч росли дерева, кущі, назв яких він не знав, а попереду починалася залізна огорожа, за якою зник “Крайслер”. Підійшовши ближче, Кріс побачив великий будинок у класичному стилі, чорні стіни, стилізовані під цеглу, білі рами на вікнах, такі ж білі класичні колони з обох сторін вхідних масивних дверей. Жодних табличок чи розпізнавальних знаків. Огороджена територія потопала у зелені, що у присмерку здавалася коричнево-чорною. На під'їзній алеї стояла одна автівка Гутьєреса. 

Будинок міг належати кому завгодно, в тому числі і родині Валенсії. Але незабаром Кріс зрозумів помилковість такого висновку. Обійшовши доступну йому територію, він помітив кількох охоронців по периметру будинку, а придивившись – решітки на вікнах.

Кріс витягнув з кишені смартфон, що майже розрядився, викликав на екран мапу, збільшив. Згідно з його геолокацією він знаходився біля приватної клініки лікаря Ламберта. Подальший пошук в інтернеті аж на чотирнадцятій сторінці показав, що лікар Ламберт – колись відомий психіатр, написав книгу щодо особливостей функціональних розладів психіки, відкрив власний лікувальний заклад, що спеціалізувався у цій сфері. Як писало одне не дуже достовірне джерело, маловідоме жовте ЗМІ, послугами його клініки користувалися заможні родини, які прагнули за будь-що приховати наявність в сім’ї душевнохворого. Як правило, це вдавалося, бо Ламберт особисто гарантував дотримання таємниці. Для Кріса це означало одне – якщо Валенсія тут, він не зможе ні дізнатися про це, ні витягти її звідси. 

Розбитий, Кріс всівся під бетонним підмурком у пожовклій траві і опустив голову на складені руки.