Читати книгу - "Ніж, якого не відпустиш"

Я більше не чую гавкоту.

— Нам треба йти, — кажу я. — Вже!

— Я забагато важу, — каже вона, її слова сплавляються докупи.

— Будьласка, Віоло, — кажу я, практично ридаю це. — Будьласка.

Вона кліпає і відкриває очі.

Вона дивиться в мої очі.

— Ти прийшов по мене, — каже вона.

— Я прийшов, — кажу я, кашляючи.

— Ти прийшов по мене, — каже вона і її лице трошки осувається.

І тоді ж Манчі вилітає з кущів, гавкаючи моє ім’я так, ніби від цього залежить його житя.

— ТОДДЕ! ТОДДЕ! ТОДДЕ! — захлинається він, добігаючи до нас і пробігаючи попри нас. — Аарон! Іде! Аарон!

Віола тихенько скрикує і ривком, який мало не збиває з ніг мене, піднімається, а тоді ловить мене, коли я падаю, і ми обоє стоїмо, тримаючись один за одного, коли я нарешті нормально показую на човен.

— Туди, — кажу я, зі всіх сил переводячи диханя.

І ми біжимо до нього…

Через табір…

До човна і до річки…

Манчі летить спереду і одним стрибком залітає на борт…

Віола спотикається переді мною…

І ми за п’ять…

Чотири…

Три кроки…

І Аарон вивалюється просто з лісу ззаду нас…

Його Шум такий голосний, шо навіть дивитися не треба…

— ТОДДЕ Г’ЮЇТТЕ!!

І Віола дотяглася до переду човна і падає в нього…

І два кроки…

І один…

І я добігаю і штовхаю зі всьої сили, аби випхати його назад у ріку…

І «ТОДДЕ Г’ЮЇТТЕ!!!»

І він блище…

І човен не рухається…

— Я ПОКАРАЮ БЕЗБОЖНИКІВ!

І ще блище…

І човен дальше не рухається…

І його Шум б’є мене, ніби удар…

І човен рухається…

Крок, ще крок, мої ноги у воді, а човен рухається…

І я падаю…

І я не маю сили залізти в човен…

І я падаю у воду, а човен рухається кудась далі…

І Віола хапає мене за сорочку і шарпає мене до себе, поки моя голова і плечі не перевалюються на інший бік…

— НІ, НЕ СМІЙ! — реве Аарон…

І Віола кричить, і тягне мене знову, і передня половина мене в човні…

І Аарон у воді…

І він хапає мене за ногу…

— Ні! — кричить Віола і хапає мене міцніше, тягнучи зі всіх сил…

І я піднімаюся в повітря…

І човен зупиняється…

І лице Віоли кривиться від напруги…

Але це перетягуваня канату може виграти тільки Аарон…

А тоді я чую гавкіт «Тодде!» , такий несамовитий шо я на секунду думаю, чи то не крокл виліз із води…

Але це Манчі…

Це Манчі…

Це мій пес мій пес мій пес він перестрибує Віолу і я відчуваю, як його лапи б’ють мене по спині, а тоді знову пропадають, коли він кидається на Аарона, вищирившись, завивши, гаркнувши «ТОДДЕ!» , а Аарон люто кричить…

І відпускає мої ноги.

Віола відхиляється назад, але не відпускає, і я залітаю до човна і падаю на неї.

Це відштовхує нас ще далі в річку.

Човен починає відпливати.

Моя голова болить і крутиться, коли я розвертаюся навколо, а мені приходиться стояти навкарачках, аби тримати баланс, але вище я би й так не піднявся, і я вихиляюся з човна і кличу:

— Манчі!

Аарон упав назад на м’ягкий пісок на березі ріки, його сутана заплуталася в ногах. Манчі кинувся йому в лице разом зубами і пазурами, він гарчить і реве. Аарон пробує його струсити, але Манчі вже покусав Аарона за лице, пару раз цапнув, і він не може зорієнтуватися.

Манчі начисто відкушує Аарону носа.

Аарон волає від болю, на всі боки хлище кров.

— Манчі! — кричу я. — Швичче, Манчі!

— Манчі! — кричить Віола.

— Давай, хлопчику!

І Манчі відвертається від Аарона, бо то я його кличу…

І Аарон не втрачає нагоди.

— Ні! — кричу я.

Він грубо хапає Манчі за карк, одним рухом піднімає його над землею.

— Манчі!

Я чую плюскіт і ніби трохи розумію, шо то Віола взяла весло і пробує не дати нам відплисти дальше по річці, а весь світ мерехтить і труситься і…

І в Аарона мій пес.

— АНУ ВЕРТАЙСЯ! — рипить Аарон, тримаючи Манчі на витянутій руці.

Пес заважкий, аби його піднімали за карк, такшо він кричить від болю, але не може нормально вивернути голову, аби вкусити Аарона за руку.

— Відпусти його! — кричу я.

Аарон опускає своє лице…

З тої дірки, де був його ніс, хлище кров, а через дірку в щоці, хоть рана і зажила, можна побачити його зуби, і це люцьке місиво повторює, на цей раз майже спокійно, хоть і булькаючи через кров і м’ясо:

— Вертайся до мене, Тодде Г’юїтте.

— Тодде? — зойкає Манчі.

Віола зі всіх сил веслує, аби ми не зайшли на бистрину, але вона слабка від ліків, такшо нас тягне дальше і дальше.

— Ні, — я чую, як вона каже. — Ні.

— Відпусти його! — кричу я.

— Дівчинка або пес, Тодде, — гукає Аарон, спокійно, такшо це страшніше чим коли він кричить. — Сам вибирай.

Я тягнуся до ножа і тримаю його перед собою, але моя голова задуже крутиться, і я падаю і б’юся зубами об сидіння.

— Тодде? — каже Віола, ще гребучи проти течії, а човен дальше смикається і повертється.

Я сідаю, відчуваю смак крові, а світ хвилюється так сильно, шо я знову майже вирубаюся.

— Я тебе вб’ю, — кажу я, але так тихо, шо ніби з собою говорю.

— Останній шанс, Тодде, — каже Аарон, уже не так спокійно.

— Тодде? — далі захлинається Манчі. — Тодде?

І ні…

— Я вб’ю тебе, — але мій голос просто шепоче…

І ні…

І нема інакшого виходу…

І човен на бистрині…

І я дивлюся на Віолу, котра дальше гребе проти течії, а з її підборідя скрапують сльози…

Вона дивиться на мене…

І нема інакшого виходу…

— Ні, — каже вона нерівним голосом. — О ні, Тодде…

І я кладу долоню на її руку, аби вона перестала гребти.

Шум Аарона реве, аж червоно-чорніє.

Течія підхоплює нас.

— Пробач! — кричу я, коли річка тягне нас за собою, мої слова — то не більше ніж відірвані від мене потріпані шматки чогось, мої груди стиснуло так міцно, шо я ледве дихаю. — Пробач мені, Манчі!

— Тодде? — гавкає він, збентежений і наляканий, і він дивиться, як я його лишаю. — Тодде?

— Манчі! — кричу я.

Аарон підносить вільну руку до мого пса.

— МАНЧІ!

— Тодде?

І Аарон різко повертає руки, і чується ХРУСЬ і крик і обірваний схлип, який розриває моє серце напополам, знову і знову.

І болю забагато забагато забагато забагато мої руки на голові я валюся вперед рот відкритий у безкінечному бесслівному витті всьої чорноти шо всередині мене.

І я в неї падаю.

І я більше нічо не знаю, а річка забирає нас дальше і дальше.

Частина шоста

32. Униз по течії

Звуки води.

I крики птахiв.

Де безпечно? співають вони. Де безпечно?

Але крім цього — лише музика.