Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

— І все ж таки… святий отець… я добре пам'ятаю себе з самого дитинства. І завжди був один.

— Ну, звичайно… Останній Імператор чудово подбав про те, щоб його спадкоємці вціліли, і сховав вас так, що всім нашим послушникам — а це багато сотень людей, знадобилося десятиліття, щоб розплутати його плетіння і знайти справжнього принца і принцесу. Точніше — твоя сестриця сама заявилася до Альварії і навіть майже зуміла дістатися імператорського палацу. На щастя, саме майже... Втім, це вже неважливо, мілорде. Принаймні для вас.

— Як сказати, отче Онуфрію, — посміхнувся я, скидаючи маску розгубленого й зляканого хлопця. — Судячи з ваших слів, вона ще жива. І палац цілий... А це докорінно змінює справу. Тепер я приймаю естафету і, як ви кажете, призначення. Давайте подивимося, чиє кун-фу крутіше… Пістоль!

Вірний двоствольник відразу опинився в руці і майже самостійно вибрав ціль.

— Бах! Бах!

— Дзинь! Дзинь!

Постріл майже в упор з пістоля такого калібру здатний слона з ніг звалити, а пара чорних лицарів лише похитнулася.

— Ого! Непогані у вас тут обладунки кують! Також хочу! Шабля!

Якщо кулі не беруть лати, то доведеться цих хлопців виколупувати вручну. Тобто фехтуванням. Бо, як сказано, немає таких твердинь, у яких досвідчений фехтувальник не знайшов би дірку. Це тільки здається, що закутий у повну готику лицар невразливий для клинка. Насправді слабких місць у зчленуваннях достатньо. А найголовніше — обмежений огляд забрала й певна скутість рухів.

Ні, піший лицар зовсім не схожий на черепаху, особливо якщо привчений носити обладунки з дитинства, але все ж досить неповороткий, щоб програвати в швидкості людині, одягненій в звичайний одяг. Або хоча б у кольчугу. Як я...

Випробовувати воїнів на витривалість я не збирався — клопітка справа, а ось використовувати їхню обмеженість у маневреності — це з усім старанням. Зображуючи обманні і не зовсім атаки, постійно змінюючи цілі, я змушував їх тупцювати на місці, крутитися і раз-ураз стикатися один з одним. До ненавмисного обміну ударами справа не доходила — воїни мені все ж таки трапилися досить вмілі, але, схоже, сильно розпещені тим жахом, що зазвичай викликала поява на полі бою лицарів Чорного Собору, зодягнених у майже невразливі лати. Ось і втратили вправність.

— Хапайте його! Не дайте втекти! — підливав олії в метушню отець Онуфрій, безглуздо бігаючи навколо нас і відволікаючи воїнів криками.

За одне лише спасибі — понервувавши трохи, я через кілька хвилин цієї метушні, зрозумів, що на допомогу трійці храмовників ніхто не поспішає. А це могло означати лише одне. Отець Онуфрій конкретно дав маху. Вирішивши привласнити всю славу за усунення спадкоємця Імператора, він вирішив обійтися мінімумом помічників. Тож, окрім нас чотирьох немає тут більше нікого. А це дуже суттєво змінювало суть справи. Я навіть сказав би — кардинально.