Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

Акцент чудний. Чи не іноземка? Звідки вона тут? Може, це чиясь містифікація? Я зібрався уже було вирішити загадку, але раптом зустрівся з пильним поглядом Гальшки. Не певен, чи так я зрозумів, чи мені здалося, але в її очах я прочитав м’який докір. Помітивши мій погляд, вона вимушено посміхнулася і заговорила зі своїм партнером. Мене кольнуло щось схоже на сумління і, подякувавши таємничій масці, я провів її на місце.

– Ви втомилися? – запитала вона, капризно закопиливши губки. – Я гадала, у кавалерів з Кастилії більше вогню.

– На наступний танець я просив мою наречену, – відповів я, кланяючись. – Не можна ж примушувати її чекати.

– Ах, то ось у чому справа! – нервово розсміялася вона. – Ви зразковий жених! Не смію більше затримувати.

І вона пішла в танок з паном у тірольському костюмі.

Близько п’ятої ранку веселість помалу змінилася втомою. Танцювали тільки найнаполегливіші. Товариство зібралося в сусідній залі під рожевим світлом двох люстр.

Подали чай і закуски до сніданку. Маски, що відпочивали у фотелях та на канапах, виглядали таємничо в пурпурових сутінках зали. Недбалі пози свідчили про втому і пересичення танцями. Хтось потихеньку позіхав. Тільки у лівому кутку зали панувало пожвавлення. Гості товпилися навколо когось, хто сидів за столом, і з цікавістю слухали.

Заінтригований, я під руку з Гальшкою підійшов до групи.

– Лінія Сатурну, – почули ми дзвінкий голос чорного доміно, – нічого доброго не обіцяє. Вас, мадам, в недалекому майбутньому чекають розчарування і невдачі.

Збентежена жінка коротко засміялася – сміх обірвався.

– Ваші гороскопи зовсім не втішні, – кинув хтось.

І я побачив маску в помаранчевій сукні, над чиєю рукою схилилося чорне доміно.

– Мені погано видно, – сказала ворожка, роздратовано піднімаючи голову. – Дайте більше світла.

Якийсь послужливий пан приніс канделябр з фортеп’яна.

– Ви, мадам, багато пережили, – продовжила хіромантка. – Пригода в Ліоні фатальним чином позначилася на всьому вашому житті.

Жінка здавлено скрикнула і вирвала руку. Її очі в прорізах маски спалахнули блискавкою гніву:

– Хто ви така?

Ворожка, ні на мить не збентежившись, спокійно відповіла:

– Тут всі користуються правом маски. Прошу поважати і моє інкогніто. Втім, вас ніхто не змушував удаватися до моїх послуг.

– Абсолютно справедливо, – підтримало її декілька голосів.

Пані в помаранчевій сукні мовчки вийшла до сусідньої зали і загубилася в натовпі вальсуючих. І раптом мене незборимо потягнуло випробувати долю в прогнозах такої незвичайної жінки. Гальшка намагалася чинити опір.

– Єжи, будь ласка, не треба, я жахливо боюся. Мабуть, вона скаже що-небудь погане, як і тій пані.

– Гальшко, – заспокоював я її впівголоса, – це ж гра – сальонова розвага між турами вальсу, не більше.

І я підійшов до ворожки.

– Чи не погадаєте й мені?

Вона здригнулася і швидко обернулася. Я відчув на собі сильний, наказовий погляд.

– Вам? – завагалася вона. – Мабуть, не варто!

– Єжи! – почувся ззаду благальний шепіт Гальшки. – Бачиш, вона сама не радить. Благаю тебе, ходімо звідси!

Здавалося, ворожка зрозуміла Гальшку, незважаючи на тихий голос, і тут же рішуче заявила:

– Гаразд, я спробую, добродію. Дайте ліву руку – почнемо з вашого минулого і характеру. Адже у чоловіка ліва рука негативна і фіксує лише минуле або сьогодення; у жінки все навпаки. І що ж? Ви не побоюєтеся можливих сенсаційних і небажаних звісток?

– Нітрохи, – відповів я, скептично усміхаючись.

– Ваша рука – зразок суперечностей рідкісного типу: рука художника і мислителя.

– Ben toccato![32] – похвалив дож, раптово вигулькнувши у мене за спиною.

– Будь ласка, не заважайте, – нагадав хтось із гостей.

– Форма пальців і нігтів видає нервову і легко збудливу натуру. Ви хворобливо самолюбні, мрієте про славу; оплески натовпу приємно пестять ваш вразливий слух. Проте, у вашому житті нерідкі хвилини, коли ви зневажаєте приваби земного щастя і замикаєтеся в недосяжній святині своїх дум. Дитиною ви, мабуть, були незвичайно побожні; сліди глибокої віри збереглися досі. Ставлення до природи, спочатку трепетне, проникливе, пізніше дещо притупилося. І не дивно – ви вихованець міста. Дитинство сільське, ангельське до дванадцятого року життя… до смерті батька. Хлопцем ви довго і важко хворіли. Якщо не помиляюся, двічі пережили операцію. І коли б не дивовижний випадок, хтозна, чи мали б ми честь бачити вас тут. Вилікувала вас людина без диплому лікаря.

Вона замовкла, втомлена від напруги; на лобі виступили перлини поту.

Я був уражений. Все сказане – дійсна правда. Звідки ця жінка так достеменно знала подробиці мого життя? Я неохоче згадую про них – ледве чи вона що-небудь чула від знайомих. Визначення ж мого характеру просто дивовижне!

– А зараз права рука, – перервала вона загальне мовчання злегка невпевненим голосом, що зірвався від раптового хвилювання. – Права рука у чоловіка – позитивна, передрікає майбутнє.

Я ніяково протягнув праву долоню. Хтось сильно смикнув мене за рукав. Обернувшись, я зустрів благальний погляд Гальшки.

– Досить розваг! Прошу тебе, не питай ні про що більше!

– Пізно, – відповів я пошепки, – тепер уже незручно відмовитися.

– Лінія життя, – почала ворожка, уважно розглядаючи малюнок моєї долоні, – підкоряється особливому велінню. – І піднявши до мене загадкове, приховане мереживом обличчя, виразно вимовила: – Законом всемогутньої долі ви наблизилися до зенітного пункту двох протилежних потоків; у цю мить ви – на перетині смертельно ворожих впливів. Ви – мандрівець на роздоріжжі. Від вашого рішення залежить, можливо, навіть чиєсь життя… А ось тут красивим виразним малюнком в’ється «лінія Місяця», яку звуть також Чумацьким Шляхом, і обіцяє численні подорожі на суходолі й на морі; далекий південь манить вас: бачу безліч буйних екзотичних квітів і золотий пісок пустелі. Але ця лінія зазвичай пов’язана з попередньою; події, передбачені нею, залежать від шляху, який ви виберете під натиском одного із згаданих впливів. А ось «лінія Фортуни», капризна, брехлива лінія між «пагорбом Юпітера» і «долиною Марса». Ви користуєтеся великим успіхом у жінок і легко добиваєтеся дружби чоловіків. Бережіться сивого чоловіка! Він фальшивий друг!

Розкотистий сардонічний сміх був відповіддю на застереження. Я обернувся на сміх. Навколо – лише серйозні зосереджені обличчя людей, що уважно стежили за ворожбою.

– Не довіряй і прекрасній білявці, на якийсь час їй вдалося обплутати тебе.

Раптом її голос зірвався, рука, що тримала мою п’ясть, затремтіла в нервовому пароксизмі. Пані піднялася і, звертаючись просто до мене, вигукнула сильним, вібруючим голосом:

– Щастя, справжнє щастя, блаженство і багатство дасть вам зовсім інша жінка. Її день на обрії вашого життя вже зайнявся. А та – ніколи не стане вашою дружиною.

Останні слова злилися з криком Гальшки. Побілівши немов полотно, вона знепритомніла, я ледве встиг її підтримати.

– Будь ласка, води! – закричав я, безпорадно озираючись.

– Є дещо й трохи краще, – пролунав поряд зі мною спокійний голос дожа. – Вірний засіб.

І він