Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Двір Кріотського замку

— Ну-у-утнаре-е-е-шті-і-і, — розплився в задоволеній усмішці Бас, як тільки за екіпажем зачинилися ворота.

— Це ще чому? — запитала я у неймовірно задоволеного кота.

—Ну-у-удно з ним. Тобі-і-і добр-р-р-ре-е-е, а мені-і-і ну-у-удно.

— Повеселитися хочеш?

—Дава-а-ай Гре-е-ега поб'є-є-ємо-о-о, — Грег, що стояв поруч, здивовано дивився на кота. — У ка-а-ар-р-р-рти, — продовжив той після виразної паузи.

Я засміялася.

Кіт любив пожартувати. А з появою в нього голосу від його жартів уже весь замок сахався.

— Ні, треба придумати щось веселіше. Грегу, є ідеї?

— Ваша милість, — задумливо почав Грег.

— Ти мене ще баронесою поклич, — фиркнула я. — Грегу, ми ж, здається, домовлялися — при начальстві та сторонніх я, так і бути, леді, але коли нікого немає ...

— Пам'ятаю, пам'ятаю, — Грег, сміючись, заслонився від мене руками, — в око отримаю.

Я знов посміхнулася.

До чого ж у мене тямуща охорона.

— Може, полювання? — вишкірився Грег.

Махаю головою. Яке, до біса, полювання, коли звірятка самі до мене біжать.

— У шинок? — підказав Іхтан, помічник Грега.

— Ну-у-удно, — заскиглив Бас.

— Так справа не піде. Будемо проводити мозковий штурм.

— Це як? — одразу зреагував Грег.

— Це означає, що тому, хто сьогодні на чергуванні, не пощастило. Інші за мною в їдальню, Марту попередити щодо заїдку, та сподіваюся, що спиртне я ще не все випила.

Очі охорони блиснули, а я радісно потерла руки.

І хто тобі, герцогу, винен, що ти зі мною в охороні молодих, сильних та азартних лишив. Ех, де наша не пропадала.

Шістнадцять молодих-гарячих і ми з Басом. За столом усім місця забракло — довелося приносити стільці з інших кімнат. Але нічого, з горем навпіл розмістилися.

Марта була в легкому шоці від наших зборів, і в ще більшому шоці, коли ми добряче потрясли замкові льохи.

Після перших порожніх келихів я пояснила правила проведення мозкового штурму. Мої хлопчики були вражені, й пішов розумовий процес.

Щоправда, середньовічні атланти фантазією не блищали, та після пропозицій випити, набити, у карти та по бабах, штурм скис.

— Нудно живете, хлопчики. Жодної широти душі. Доведеться самій всьому вас вчити.

— А господар проти не буде? — завищала якась боягузлива сволота із задніх рядів.

— А що він наказував? — спробувала угледіти можливого майбутнього зрадника.

— Захищати ціною власного життя, супровід не менше чотирьох осіб, межі Кріота не покидати. В усьому іншому підпорядковуватися капітанові.

— Ну так ми ці правила навіть близько порушувати не будемо. Так, Грегу?

— Ні за що не порушимо, — впевнено підтакнув мені Грег, відкорковуючи чергову пляшку.

У повній мовчанці п'ятнадцять пар очей віддано та мовчки дивилися на мене, тож я зрозуміла: сама народ зібрала — сама, Янко, на гулянку й веди.

Ранок наступного дня. Село Смазлен

Корову ми прикрасили особливо старанно. На роги нав'язали бантів, очі обвели тушшю та навіть рота помадою вимазали. Надіти бідній животині на ноги браслети виявилося складніше, і, якби не моя заспокійлива розмова, літали б мої помічники на рогах як милі.

Загалом, до ранку ми повернули корову в стійло й зайняли позиції.

Бабка, що прийшла що світ доїти корову, вилетіла зі стійла як ошпарена, гуркотячи на бігу порожнім відром, і заволала на все село:

— ЛЮДИ, ЛЮДИ, ДОПОМОЖІТЬ!

І тут слідом, мов пава, випливає наша корова. Спантеличено дивиться на всі боки та йде прямо до дуба, на якому ми з Грегом засіли.

— От халепа, — шепочу я.

Корова тим часом починає намотувати навколо нашого дерева кола та жалібно мукати.

Я розумію, чому бідолаха так робить, а ось як відвадити нещасну тваринку, не знаю.

Люди почали збиратися. Шушукатися. Ми з моїми спільниками теж, якщо можна так назвати махання руками між сусідніми деревами. Добре хоч дуби в селі, куди ми навідалися, потужні та високі, а Бас спритний. Усіх порозсаджував так, що нікому не дістати. Хіба що збити чимось.

Загалом, корова мукає, ми мовчимо, народ гуде.

Прийшов староста, точніше, його притягла перелякана господиня корови.

Староста похмуро почухав лису потилицю й наказав корову зловити та роздягнути.

І тут розпочалося.

Корова ловитись відмовилася.

Сидячи нагорі, ми з реготом спостерігали, як усе село ловило розряджену корову, а потім корова ловило село, точніше, її мешканців.