Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Давай залишимось ніким, Елла Савицька 📚 - Українською

Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

1 000
0
12.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давай залишимось ніким" автора Елла Савицька. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 116
Перейти на сторінку:
Глава 32

- Доброго ранку, - заходжу на кухню і сідаю за стіл.

Батьки саме доїдають сніданок, а Ейдан та Скайлер грають на вулиці у баскетбол.

Мимоволі задивляюся. Молодший з старанністю носиться майданчиком, а Скайлер вдає, що захищає від нього кошик, але зрештою піднімає брата над землею і допомагає закинути м'яч у ціль.

Ейдан весело регоче, викликаючи у мене приплив щемливої ​​ніжності. Нарешті, він знову може пограти в баскетбол. Я кілька разів намагалася зіграти з ним, але в кошик так і не влучила.

- Доброго, - відповідає тато.

- Доброго, Олівіє. Виспалася? - Так, тон мами незадоволений, а це означає, що вона пригадає мені зараз вчорашню витівку.

Відриваюся від споглядання хлопчиків та перебільшено тепло їй усміхаюся.

- Так, дуже добре.

Де моя булочка із джемом? Тягнуся за тарілкою, всім своїм виглядом показуючи, що в мене чудовий настрій, і транслюючи їй благання його не псувати. Сьогодні вихідний, хочеться провести його спокійно та дружно.

- Звісно, ​​раз на сніданок запізнилася. А якби лягла раніше, то й поїла б із нами, - дорікає мама.

Ну ось…

– Сьогодні субота, мам. Можу я поспати?

- Це шкідливо так пізно лягати! - Вмикається вчорашня платівка.

Без Скайлера поруч я не почуваюся так впевнено і вона це відчуває, якщо йде в наступ. Вже збираюся відповісти, як заступається тато.

- Керрі, вистачить її пиляти. – каже досить брутально. - Я прийшов, уже нікого у вітальні не було.

- Звісно, ​​сам приходиш після дванадцятої.

- Ну, приходжу ж!

– Спробував би не приходити.

Оглядаю їх обох настороженим поглядом. Здається, батьки посварилися. Хоча останнім часом я рідше бачу їх разом. Навіть сімейні вечори перестали практикуватись.

Сподіваюся, нічого серйозного, тому що буває так, що вони сваряться на кілька місяців і тоді батько просто живе в нашій міській квартирі. А це мені дуже не подобається.

Зовні лунає гучний сигнал клаксону, переключаючи загальну увагу. Відхиляюся і видивляюся у вікно.

Машина Зака.

- Приїхав, - спрямовує своє бурчання на брата батько.

– А де він був? - Спостерігаю за братом, що виходить з машини. Він спирається стегном на капот і окидає будинок байдужим поглядом.

- Він тепер тут не мешкає.

– Що? – я мало не падаю назад із стільця. - Чому це?

- Втомився я його лайно розгрібати. Нехай поживе в університетському гуртожитку.

Ого! У шоці дивлюся на батька, зовсім не розуміючи, що Зак такого міг зробити, щоб він його вигнав із дому? Знову лунає тривалий сигнал, після якого мені на телефон булькає повідомлення:

«Сістер, ти в душі чи що? Я кому сигналю?»

Оу.

Підскакую, захопивши з собою булочку, та йду на вулицю. Все одно атмосфера за столом несприятлива, а слухати сварки батьків мені не хочеться.

Коли спускаюся зі сходів, помічаю на передньому сидінні Тару. Подруга длубається в телефоні і виглядає досить напруженою.

Він часто буває заїжджає за нею, тому те, що вони разом, мене не дивує, а її стан – так.

Оцінюю вираз обличчя брата.

- Привіт, - цмокаю його в щоку.

- Привіт це мені? - підморгнувши мені, нахаба витягає з моїх пальців булку і впивається в неї зубами.

Неандерталець.

- Взагалі-то ні, але судячи з того, що ти тепер живеш сам, голод незабаром стане твоїм найкращим другом. Привіт моя! - Нахиляюся і цілую в щоку Тару.

Подруга розпливається у посмішці.

- Мілаш. Ти тільки встала, чи що?

- Так. А чого ви приїхали? В гості?

- Ні, - крутить головою Тара, - ми до дідуся твого їдемо.

- До дідуся? - У шоці обертаюся на брата.

Він активно дожовує залишки булки, збираючи пальцем із губ джем.

– У нього сьогодні день народження. Забула?

Боже. Я справді забула! Ганьба яка!

Вина мішком плюхається на плечі.

- Нам батьки заборонили з ним бачитися.

- А мені то що? Це мій дід. Думаєш, я всі півтора роки слухняно з ним не спілкувався?

– Що? - Уражено приростаю до місця. - Ти їздив до дідуся?

- Звісно.

А я ні. Ми телефонуємо час від часу, але я весь цей час побоювалася з ним бачитися. Боялася, що батьки розсердяться, а виявляється Зак наплював на їхню заборону і чинить, як вважає за потрібне. Чорт. Знов почуваюся паршиво. Через свій страх не догодити батькам, я пропустила цілих півтора року з дідусем.

- Їдеш із нами? – скидає брову Зак.

- Так, - впевнено киваю.

В останні дні в мені значно побільшало сил, і зараз я готова йти ще далі.

- Чудово. Переодягайся, і погнали. Ейдан тільки не говори, а то він засмутиться і проговориться.

Згідно киваю, хоч відчуваю за нього образу. Він так любить дідуся і був би щасливий побачити його, знову щось разом змайструвати. А як вони у шашки грають – це треба бачити. Дідусь завжди піддається, з таким виглядом приймаючи поразку, що навіть ми із Заком регочемо. Що вже говорити про найщасливіші в ці моменти Ейдан.

Зітхаю, але тут раптом на думку приходить думка про зовсім іншого брата ...

- Я запропоную Скайлеру, - говорю так швидко, як тільки ця думка формується.

– Це ще навіщо? – обличчя брата майже відразу набуває войовничого характеру.

- Тому, що він тепер теж наша сім'я і дідусь буде радий з ним познайомитись!

- Так зараз! Нікуди він не поїде.

- Тоді я теж не поїду, - прилітає відповідь від Тари. Вона відкриває машину, щоб вийти, але Зак п'ятірнею різко зачиняє двері назад.

Стискає щелепи і робить глибокий вдих.

То що було взагалі? Нахмурившись, переводжу погляд на Тару, яка буквально пиляє очима брата. А він у цей момент її. Тааак, здається, я чогось не знаю?

- У вас є п'ять хвилин, - буквально видавлює старшенький.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 67 68 69 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"