Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Невидимець (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Невидимець (збірка)" автора Герберт Уеллс. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 79
Перейти на сторінку:

Вочевидь, ми перебували серед руїн якогось майбутнього Південного Кенсинґтону![28] Там, де ми опинилися, було, напевно, палеонтологічне відділення, в якому могло зберігатися безліч чудових екземплярів окам’янілих решток, хоча процес гниття, проти якого на певний час були вжиті запобіжні заходи і який втратив дев’яносто дев’ять відсотків своєї сили завдяки знищенню бактерій і грибків, тепер знову впевнено, хоча й повільно поширювався на усі скарби цього музею.

Де-не-де я знаходив сліди відвідин цього місця маленькими чоловічками: рідкісні викопні рештки були розбиті або рядами нанизані на очеретяні прути. Деякі вітрини були вирвані з основою — це, скоріше за все, зробили морлоки. У музеї панувала тиша, навіть наші кроки приглушувалися товщею пилу. Поки я роззирався навколо, Віна гралася морським їжаком: вона котила його похилим склом вітрини. Потім вона підійшла і, тихо взявши мене за руку, стала біля мене.

Спочатку я був настільки захоплений цією древньою пам’яткою з часів панування розуму, що мені не спали на гадку нові можливості, які вона могла мені дати. Навіть турботи про долю Машини Часу частково залишили мене.

Судячи з розмірів, Палац із зеленої порцеляни містив у собі набагато більше, ніж палеонтологічний музей. Можливо, там були також історичні зали або навіть бібліотека! Мені, принаймні у ситуації, в якій я тоді опинився, це було б незрівнянно цікавішим, ніж споглядання напіврозкладених зразків древньої геології.

Незабаром я помітив іншу коротку галерею, збудовану впоперек першої. Вона була присвячена мінералам, і, побачивши грудку сірки, я мимоволі подумав про порох. Але я не міг знайти селітру або які-небудь нітрати. Ймовірно, вони вже давно розчинились. Але сірка зачепила мою уяву і наштовхнула на ряд роздумів. Що ж до решти представлених у цій галереї мінералів, мене вони не дуже цікавили, незважаючи на те, що деякі з них збереглися дуже добре — краще, ніж усе, що я бачив у цьому музеї. Я не фахівець у мінералогії, отож я рушив далі, вздовж дуже поруйнованого коридору, який ішов паралельно до першої галереї. Вочевидь, цей відділ колись був присвячений природознавству, але там уже давно нічого не можна було впізнати. Кілька засохлих і почорнілих залишків від опудал звірів, засушені тварини в банках, у котрих колись був спирт, коричневий пил, який залишився від давно померлих рослин — оце і все, що там було! Я жалкував про це, тому що був би радий простежити усі видимі зміни, які привели врешті-решт до підкорення живої природи. Потому ми увійшли до галереї, яка мала просто колосальні розміри, але була дуже погано освітлена. Її підлога була нахилена під незначним кутом від того боку, з якого я увійшов. Через певні проміжки зі стелі звисали білі кулі, декотрі з них потріскані або розбиті. Це означало, що, певне, ця зала колись штучно освітлювалась. Там я почувався більше у своїй стихії, тому що обабіч мене стояли масивні корпуси величезних машин. Усі вони покрились іржею, деякі з них були розібрані, але інші досить непогано збереглися. Ви знаєте, що я маю певну слабкість до механізмів, і на цей раз я теж не збирався відмовити собі в тому, щоб покопирсатися в них, тим більше що переважно вони були цікаві як головоломки: мені важко було збагнути, для чого вони призначалися. Але я уявляв: якщо мені вдасться розгадати ці головоломки, то я оволодію силою, яка зможе стати в пригоді у протистоянні морлокам.

Несподівано Віна пригорнулася до мене. Так несподівано, що я аж здригнувся. Якби не вона, то я, мабуть, узагалі не помітив би, що підлога похила. То й бік, з якого ми увійшли, був трохи піднятий і освітлювався крізь кілька щілиноподібних вікон. Якщо йти вдовж галереї, підлога навпроти цих вікон поступово піднімалась далі, допоки біля кожного вікна не утворювалася заглибина, схожа на вхід у підвал у типовому лондонському будинку, а над нею залишалася тільки вузька смуга світла. Я повільно просувався вперед, роздивляючись машини, і, захопившись ними, не звернув уваги на те, що світла ставало чимдалі менше, аж поки схвильованість Віни, яка ставала все помітнішою, не привернула моєї уваги. Тоді я побачив, що трохи далі галерея абсолютно темна. Роззирнувшись, я помітив, що пилу там менше і його поверхня не така рівна. Ближче до темної частини зали він був стоптаний численними маленькими вузькими слідами. Це одразу пробудило в мені відчуття близької присутності морлоків. Я збагнув, що марную час, здійснюючи наукове обстеження машин. І миттю згадав, що вже наближається вечір, а я ще не маю ні зброї, ні сховища, ні засобів добування вогню. Тоді з глибини темряви долинуло характерне бубоніння й інші дивні звуки, схожі на ті, що я чув у колодязі.

Я взяв Віну за руку. І тут мене осяяла раптова ідея. Залишивши Віну, я підійшов до машини, з якої стирчав важіль, схожий на ті, що використовуються в сигнальних будках. Я виліз на підставку, руками обхопив його й усією своєю вагою натиснув на кінець. Віна, яка залишилася сама в центрі коридору, раптом почала схлипувати. Я цілком правильно визначив міцність важеля: з хвилину він пружинився, а тоді тріснув. Отож я повернувся до Віни, тримаючи в руці лом, проти якого, як мені здавалося, не встоїть жоден череп морлока. Все-таки мені дуже кортіло вбити кількох білих тварюк! Ви можете подумати, що вбивати власних нащадків — це не дуже гуманно. Але насправді у морлоках було дуже важко знайти хоч якісь людські риси. І тільки небажання залишати Віну саму і думка, що коли я почну задовольняти свою жагу до вбивства, від цього може постраждати Машина Часу, утримували мене від того, щоб побігти в кінець галереї і повбивати виродків, яких я там чув.

Отже, несучи в одній долоні палицю, а другою тримаючи Віну за руку, я вийшов з цієї галереї і зайшов у наступну, яка була ще більшою і з першого погляду нагадувала полкову церкву, обвішану подертими хоругвами. Коричневе обвуглене лахміття, яке висіло по боках, було, мабуть, зотлілими залишками книжок. Вони зовсім розлізлися, і на них не залишилось навіть слідів від літер. Але пошкоджені обкладинки й поламані металічні застібки дозволяли зробити висновок, що це були саме книжки. Якби я

1 ... 68 69 70 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невидимець (збірка)"