Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Я втомився від тебе, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я втомився від тебе" автора Надія Борзакова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 22
Перейти на сторінку:
Глава 4

Сім років тому

- Аліно, мені дуже шкода, що ви розійшлися...

- Нічого тобі не шкода, - беззлобно перебила мене сестра, - І я тебе не звинувачую в цьому, якщо що. Ти мала рацію, мала.

Дівчина глибоко зітхнула і зробила ковток карамельного макіато, яке дуже любила.

- Він козел та бабник. А я ніби не в собі була, от слово честі. Озираюся назад і тільки такий висновок спадає на думку. Наче найшло наслання якесь…

- Пробач собі за це, люба, - я обняла її. - Ми всі робимо помилки і закохуємося не в тих чоловіків.

- Угу, - хмикнула дівчина, теж обіймаючи мене.

За сестру було дуже боляче та гірко. Як сильно болить розбите серце я й сама знала не з чуток. А ще знала, що час обов'язково допоможе. Ось тільки проміжок цього часу пережити буває дуже і дуже важко.

- Ти прийняла правильне рішення, знаєш?

- Так…

- І якщо він знову захоче все повернути...

- Ні, все, - Аліна відсторонилася, - Тепер точно все, обіцяю.

- Ти не мені обіцяй, сестричко, а самій собі. Адже найголовніше, щоб ти була щаслива. А з ним у тебе щастя дуже і дуже мало.

Аліна закивала. Невловимим рухом змахнула сльози з довгих витончено і майже непомітно нарощених вій. Вони дуже гарно підкреслювали її карі, такі ж, як у мене очі. Волосся сестра фарбувала в рудий і виглядало це теж дуже натурально і красиво, наче її рідний колір.

Я теж якось за її прикладом спробувала пофарбувати своє, але це був справжнісінький жах. А ось Аліні йшло. Їй у принципі йшло майже все. Висока, на п'ять сантиметрів вище за мої сто сімдесят, з плавними вигинами фігури, пухкими губами і високими вилицями вона була красунею. Та ще й ще талановитою і пробивною дівчиною. Сміливою, не те що я. І ні, я не заздрила сестрі. Я захоплювалася нею і часто хотіла стати схожою на неї. Але поки що це не особливо виходило.

І справа була не у зовнішності. Мене в принципі влаштовувала моя. Зріст, фігура, риси обличчя. Але я багато чого віддала б за те, щоб стати такою ж впевненою в собі, як сестра. Навчитися так само легко, як вона, приймати рішення, змінювати своє життя, не боятися ризикувати та відстоювати себе.

- Гаразд, годі вже говорити про мене. Що там цей твій Пилип Мудакович? Продовжує дошкуляти?

- Алін... Ніякий він не Мудакович. Просто дуже строгий. Та й не поставився до мене серйозно спочатку. Але тепер уже все гаразд.

- Все гаразд чи ти просто не хочеш, щоб я під'їхала до нього і переконливо попросила перестати самостверджуватись за рахунок моєї молодшої сестри? - насупилась дівчина.

- Гаразд! І, Аліно, як ти собі взагалі уявляєш цю розмову? І, особливо те, що буде після неї... Я ж назавжди залишусь "принцескою"...

- Іншу тобі роботу знайдемо? Що в нас фельдшерів багато ще й таких, як ти? Чи знаєш, з твоїми знаннями можна прямо відразу на приватну медицину замахуватися, причому легко і просто, а не терпіти за копійки хамство мужика, який біситься від того, що нічого в житті не досяг, у державній.

- Аліно, комусь треба працювати і в державних швидких…

- Комусь треба, але чомусь цей хтось ти? Все життя збираєшся орати за копійки?

- Поки що збираюся. А що робитиму потім час покаже, - я підвела голову, - І мені подобається моя робота, нехай навіть вона низько оплачується.

- О, - карі очі сестри азартно спалахнули, вона ляснула в долоні, - ось такий настрій мені вже подобається. Згадуй про нього щоразу, як Пилип Мудилович захоче повироблятися і я буду за тебе спокійна.

Я не витримала і посміхнулася. Алінка все життя так робила, брала мене "на слабо", як це сама називала, щоб "розбудити бойового хом'яка".

- А на особистому в тебе що? Ти про хлопців останнім часом ні слова…

- Так, - відразу згадався Сорокін і я відчула як серце починає битися швидше, а щоки червоніють, - особливо нема чого розповідати. Мій графік…

- І ти тому так почервоніла, га? - зацікавлено примружилася дівчина.

- Аліно, мені якось незручно… Ти тільки розійшлася, а тут я…

- Ти що думаєш, я тобі заздрити чи що? - розлючено випалила дівчина.

- Не думаю, але просто якось… Та й, серйозно, нема чого особливо говорити. Один із моїх пацієнтів мене на побачення покликав, квіти подарував. Але я відмовилася. От і все.

- Чому відмовилася? Він старий та страшний?

- Ні, - я хитнула головою, - Навпаки. Молодий, гарний... Знаєш, у нього такі очі... Якісь особливі. І дивитися він так уміє, ну наче обпалює поглядом. У мене від цього мурашки по шкірі.

- Ну, і в чому проблема тоді? Чому ти відмовилася від побачення?

- Алін, - я ніяково всміхнулася, - Він старший. На сім років. І багатий бізнесмен, власник ресторану. Знаєш, скільки в нього таких, як я?

Сестра задумливо пожувала губи.

- Так а тобі ніхто і не пропонує дарувати йому серце, душу та тіло. Погуляй, розважся. Навіть якщо потім нічого серйозного не вийде – це класні емоції та досвід.

- Аліно, ти ж знаєш, я не можу так. Для мене все й завжди дуже серйозно.

- Відверто кажучи сказати, для мене теж, - вона знизала плечима, - Шкода, у мужиків не так.

Вона знову понурилася, а я пошкодувала, що заговорила про це. Тільки хоч трохи відволікла сестру і ось, будь ласка!

- Але в будь-якому разі, якщо він тобі подобається, тобі ніхто не заважає спробувати.

- Я відшила його. Не думаю, що такий хлопець бігатиме за мною після відмови, але воно і на краще.

- На світі повно хороших хлопців. І серед них обов'язково є наші. Давай вип'ємо за це, - сестра підняла чашку з макіато і я з усмішкою стукнула своєю об її.

У впевненості в тому, що Сорокін більше не з'явиться, я перебувала ще один день. То була нова добова зміна. Насичена та складна, але я впоралася.

- А ти молодець, Олено. Швидко все схоплюєш. Вважай сесію здала сьогодні, - сказав мені Пилип Вікторович на прощання, і я відчула, що зараз розплавлюся від радості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 6 7 8 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я втомився від тебе, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"