Читати книгу - "Ще одна спроба, Олена Гриб"

Надшвидкий флаєр прибув через п'ять хвилин після обіцянки Астіна, коли чи то вдалині, чи в уяві вже чулося виття сирен. Міра вагалася недовго – закинула скутер у багажник і сіла на переднє пасажирське сидіння.

– Чому так довго? – запитала замість вітання.

– Кавоварка зависла. – Астін був у піжамі та кедах на босу ногу. Від нього аж шибало кавою і, судячи з манери рухатися, сильнішими стимуляторами. – Той чоловік виживе? – спитав він уривчасто.

– Не знаю. І це вона. Розі. Міг би й запам'ятати.

– Навіщо?

Міра скрипнула зубами, але промовчала. Вона довго готувалася до цього дня, і все ж таки говорити прямо виявилося важче, ніж у планах.

– Я тебе кидаю, Астіне.

– А що не так?

Міра почала злитися ще сильніше. Світ котився в пекло, а Астін не сприймав це всерйоз! Так, у них всяке було, і завжди життя налагоджувалося, проте сьогодні зовсім інша справа!

– Я майже вбила через тебе. – Зізнання далося напрочуд легко, совість поки не встигла отямитися після важкої ночі. – Більше так не хочу. Ти цього не вартий.

– А ти варта. – Правильне обличчя Астіна не здригнулося. – Я вивезу тебе з Аріадни до того, як поліція візьме твій слід.

– Астіне! Я напала на першу-ліпшу дурепу, що вішалася тобі на шию! Я б забила її до смерті, розумієш? Це не нормально. Я не хочу здуріти остаточно.

– Впевнений, у тебе була вагома причина так вчинити. А чому я не пригадую ніякої Розі, та ще й на своїй шиї?

– Ось тільки дурну з мене робити не треба!

– Гаразд, заспокойся. – Астін чудово вмів зображати рівний тон. – З чого все почалося?

З вечірки. І з випивки, але зізнаватись у цьому Міра не збиралася.

Шані Короєн щось святкувала. У неї щодня є привід повеселитися.

Все йшло, як завжди, поки на горизонті не майнула Розі.

Гучна музика з легким гіпноефектом, відблиски прожекторів, шум крові у вухах… Лють застилала погляд і штовхала на безумства, але Міра трималася. Вона не з тих, хто нав'язується, та й у світі повно хлопців набагато кращих за Астіна.

Чому ж Розі опинилася поряд? Міра не хотіла з нею перетинатись, це точно. Вона і на паркінг вийшла, щоби непомітно втекти додому.

– Розі перша мене вдарила! – сяйнуло раптом. Спогади поверталися уривками і не завжди у хронологічному порядку, але цей момент не викликав сумнівів. – Я стояла біля ліхтаря і шукала в додатку найближчий таксофлаєр, а вона підкралася ззаду і стукнула мене в бік. Я звалила її рефлекторно, Астіне. Пхнула з розвороту, як у наших нетрях на Оніксі-6, вона й пискнути не встигла. А потім…

Спалах, карусель у голові, відчуття польоту. Це ні з чим не переплутаєш!

– У тієї гадини був портативний паралізатор! Вона шарахнула мене одиночним зарядом і кудись потягла, але швидко втомилась. Я ж у півтора рази важча. – Чи не вперше в житті Міра оцінила переваги «широких кісток». – Поки вона підганяла свій флаєр ближче, я отямилась і зрозуміла, що в неї не всі вдома. Поруч був скутер із ввімкненим мотором… Шані піцу замовила посеред ночі. Я попрямувала до еліанського району, де флаєр не пройде, а вона… Ну й тупиця! Вона схопила байк Шані Короєн. Розі його ледве утримувала двома руками! Я пригальмувала біля будівельного майданчика на проспекті Астронавтів, підібрала якусь залізяку і розвернулася до неї. Бачив би ти її обличчя, Астіне! Хижачка перетворилася на здобич. Розі намагалася махати паралізатором, але швидко зрозуміла, що ось-ось злетить із дороги. І впустила його. Ха! Ну й цирк! Вона не здогадалася зупинитись… А я не зуміла. Особливо за містом, коли побачила бластер. На мене щось нахлинуло! Мені хотілося загнати її в куток і навчити розуму. А тепер я винна з усіх боків… Поліція не розбиратиметься, хто перший почав. Потерпілий – це жертва, а втікач – злочинець, це закон джунглів. Астіне! Куди ми прямуємо? Приватні космопорти з іншого боку!

– На тебе напали і переслідували, доки не зігнали з дороги. Ти багато годин була непритомною, а коли отямилась, то подзвонила братові з проханням про допомогу. Він викликав медиків, поліцію і твого хлопця. Хлопець встиг першим і повіз тебе до лікарні. Про долю дівчини, що напала на тебе, ти нічого не знаєш.

– Я знайшла її, – заперечила Міра. – Там повно відбитків моїх підошов.

– Отже, ти знайшла її і подзвонила братові. Яка різниця? Потерпіла – ти, злочинниця – вона. Що б не сталося, це самооборона, у найгіршому випадку – перевищення самооборони, але обіцяю, до цього не дійде. З твоїм струсом, переломами ребер та слідами паралізатора жоден прокурор не ризикне заперечувати загрозу життю.

– Астіне! Ти в якому світі живеш?! Мені ніхто не повірить! Я – подружка Молодого Сіна, у мене вже були арешти! А Розі… Та хрін її знає, хто вона, але вона точно не гірша за мене!

– Ну…

– Ой, тільки не треба це все бла-бла-бла про те, яка я чудова десь у глибині душі! Я краще за тебе знаю!

– А поліція знає Розі й разом із бригадою санітарів шукає її по всьому місту. Як гадаєш, чому я зараз у лікарняній піжамі?

– Астіне!

Флаєр пірнув до високої блискучої будівлі в стилі елі-арт, розташованої на території зі штучним озелененням, і опустився на парковку для персоналу.