Читати книгу - "Ще одна спроба, Олена Гриб"

– Це дорогий привілей, – байдуже зауважив Астін. – Доступний лише меру та його друзям. Добре, що я потоваришував з ним минулого тижня. Ти як?

– Це ти як? – Від усвідомлення того, як ревнивий мозок здатен перекрутити реальність, Мірі було соромно до неможливості.

– Вже майже не ображаюсь, а щодо здоров'я… Терпимо. Анальгетики, стимулятори та регенератори творять дива.

– Астіне…

– Що – Астіне? Коли вчора ти стягла з мене цю Розі і не дала їй проткнути мені другу легеню, я злякався за тебе до легкого інфаркту. Коли ти обізвала мене як уміла і мало не добила, я думав, це теж від хвилювання. Але коли ти втекла і не згадала про мене за ніч жодного разу, я по-справжньому засмутився і навіть зрадів, дізнавшись, що тобі завадили проблеми ще гірші за мої.

– Астіне… – Міру гризло каяття. – Я й подумати не могла… Пробач, мені так шкода! Але чому Розі націлилася на нас? До цього тижня я не зустрічала її, а ти навіть імені не знав. Звідки вона взялася?

– Хіба мало божевільних? Ходімо, зробимо тебе білою та пухнастою, – з навмисною безтурботністю запропонував Астін і розблокував двері флаєра. – Розі – справа поліції, вони за це гроші одержують.

Міра не докопувалась до правди. Навіщо мучити Астіна розпитуваннями, якщо й так ясно: у тисяч людей є причини ненавидіти клан Сінів? Це почалося з переділу влади на Оніксі-6 десь пів століття тому і не закінчиться, мабуть, ніколи.

– Я повинна покинути тебе, Астіне. За рік ти повернешся додому. Не хочу полюбити так сильно, щоб побігти слідом. Життя Сінів не для мене.

– А якщо я не повернуся на Онікс?

– Скажи без «якщо», і я подумаю про це, – огризнулася Міра. – Сам знаєш, що вирішу.

– Знаю.

Міра ступила на вимитий асфальт і сховала від Астіна сумну посмішку. В їхніх стосунках все давно вирішено і приречено, але, без сумніву, це було чудове перше кохання, воно не залишить ні краплі жалю.