Читати книгу - "Цар Соловей, Руданський"

class="stanza">

А живії по коліна

У крівлі бродили

І різались, і рубались,

З місця не сходили.

І тогді лиш на степові

Різня перестала,

Як вся сила кримчукова

Покотом лежала.

Після того вражі трупи

Три дні хоронили

І над ними насипали

Високі могили.

А царевич невидимець

Із такого горя

Відцурався і царівни

І пішов до моря.

VI

Ще травою не покрились

Чорнії могили,

Іще крові на степові

Дощі не відмили,

Ще царівна й після сего

Балу не проспалась,

А для неї уже друга

Учта готувалась.

Біда нігди к чоловіку

Їдна не приходить,

А все кілька на підмогу

З собою приводить.

Лиш заким-то на степові

Учта тая буде,

За царевича мисливця

Спогадайте, люди.

На опівніч від заходу

Єсть ліси дрімучі,

Їх границя - гори й море,

Болота і кручі.

І ті гори на полудні,

Болота - з восходу,

Бурштин-море - з опівночі.,

Кручі - від заходу,

Не садила ліси тії

Рука чоловіка:

Тії пущі, знать, стояли

Від початку віка.

І в тих пущах ісплелися

Берест і кленина,

Граб, і ограб, і крушина,

Вільха, і ліщина.

Ісплелися і обнялись

Браття молодії,

А під ними догнивають

їх батьки старії.

Догнивають, ніби трупи,

Кора порохніє,

І, як кості, недогниле

Дерево жовтіє.

І, як тіло умерлого,

Кора відпадає,

І по нії гробак лазить,

Покорму шукає.

І їдні вже ізогнили,

Другі догнивають,

А.їднолітки живії

Віка доживають.

І то ще дуби, старії липи

На ногах держаться;

Но і тії незабаром

Трунами зваляться.

І в тих пущах від потопу

Люди не ходили,

Там літали тілько птахи

Та звірі бродили.

VII

Серед пущі тече річка,

А при ній поляна,

І поляна - то столиця

Мисливого пана.

І нема на ній палацу,

І не видно стайні,

Тілько трава зеленіє

Буйна по поляні.

І по траві по зеленій

Кінь вороний бродить,

Прищурює віщі вуха,

Головою водить.

А під липою старою

Пан відпочиває,

Заким встане й полювання

Коню загадає.

І як тілько загадає,

Віщий кінь приходить,

Ліве вухо нахиляє,

Як трубу розводить.

І царевич улізає,

Правим вилізає

І, облитий сріблом-злотом,

На коня сідає.

Після него скачуть люди,

їдні з рогачами,

Другі з ружжами, сітками,

Треті із хортами.

То на конях, то без коней,

Всякі виступають,

Виступають, кругом него

Поле укривають.

Укривають ціле поле

І ждуть приказання,

Як прикаже пан мисливий

Мати полювання.

Скаже птахів полювати -

Летять поверх пущі;

А звірину полювати -

Летять через гущі.

І вже най стома ногами

Звір який втікає,

Або най стома крилами

Пташка улітає,

Най зайде в трістя-болота,

В прірви, на дно моря,-

Попадеться лиш на око -

Не втече небора.

А кінчилось полювання -

Ізнов на поляну!

Кінь стає і вухо праве

Підставляє пану.

І заграють кругом труби,

І пан улізає.

Улізає, розбереться,

Лівим вилізає.

Потім челядь улітає

І там зостається,

Потім пан лягає спати,

А віщун пасеться.

VIII

Так і жив собі царевич

На своїй поляні,

Тілько й думи в него було,

Що о полюванні.

І в тих думах кілька років

В вічність полинуло,

І літа ті найщасливші

Для мисливця були.

Після того із шостого

Чи з седьмого року

Залягла йому гадюка

Край лівого боку,

І згризала йому серце

Зрання до смеркання,

І натхнула тяжкі війни

Замість полювання.

Отакі-то речі були!

Певними часами

Полював собі мисливий

Межи болотами.

І вбив сарну, кілька зайців,

Вовка і лисицю,

Наостаток несподівно

Напав на куницю.

Летять слуги і мисливий,

Хортів поспускали,

А куниця на болото,

Поминай як звали!

Біжить вона болотами,

Полем, чагарями,

Біжить ззаду і мисливий

З слугами, хортами.

Убігає кунка в степи,

Ба й ті не вертають

І в густий бур'ян високий

З псами убігають.

І ганяли, не догнали,

І в степу зблудили,

І насилу приблудились

На ніч до могили.

І кругом могили стали,

Стали розважати,

Чи додому повертатись,

Чи тут ночувати.

Розсудили ночувати

Слугам серед поля,

Царевичу - на могилі,

Коли буде воля.

І подякував царевич

За їх раду милу,

І пришпорив вороного,

Їде на могилу.

IX

А царівна злотокрила

На могилі спала...

Крила раптом засвербіли,

І царівна встала.

Перед нею в злоті-сріблі,

Гарний,уродливий,

Стояв конем на могилі

Царевич мисливий.

І поглянула царівна

Навкруга могили,

А там люди пішо й кінно

Ціле поле вкрили.

І поглянула, питає:

«Звідки, добрі люде?

Чи війна у вас зо мною,

Чу супокій буде?»

І царевич відвічає

Панні уродливій:

«Я - царевич із поляни,

То мої мисливі.

Ми куницю полювали,

Да в степи загнали,

Не догнали,заблудились,

Сюди приблукали.

Просимо тебе, царівно,

На нас не гнівися,

Що без волі ми твоєї

В степи ввігналися»,

«Коли так,- царівна каже,

Я жалю не маю,

Кілько схочете - полюйте,

Я вам позволяю.

Ще годилось би вас, гречних,

Переночувати,

Но я - панна, ти - кавалір,-

Прошу вибачати...»

«Дякуєм тобі, царівно,

І святому богу,

Тілько звідси па поляну

Покажи дорогу».

І царівна показала:

«Так тримайтесь, люде:

Перше кий вам попадеться,

Потім жито буде.

І від жита на полудень

Там пішло ще наше;

А від него на опівніч

Все то буде ваше».

І подякував царевич,

Шапкою склонився,

З вороного перегнувся,

З панною простився.

Зібрав слуги і поїхав

На свою поляну

І все думав за царівну

Любу та кохану.

X

Звела з розуму царівна

Мисливого-пана,

І огидла йому пуща,

Збридла і поляна.

І чи спить він, чи дрімає,

Чи думу гадає,-

Його думка край могили

На стену літає.

І літає коло тої,

Которую любить,-

Обіймає і цілує,

Ластить і голубить,

Нащо ж думи, нащо ж мари

Про пишнії чари,

Коли з ними враз по серці

Бродять чорні хмари?

Спив і я той прикрий келих

За здоров'я долі,

І з похмілля моє серце

Розривають болі.

Правда, мило мені було,

Як дівча обняла

І опущене покрівля

З думки підіймала,

І на розум накидала.

Правда, мило було!..

Моє серце в