Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

По дорозі вниз Біргітт прихопила яблуко і тепер рішуче сунула його в долоню дівчини. Агвід з подивом спостерігав, як на раніше байдужому й неживому обличчі Віві спалахує інтерес, як її бліді щоки вкриваються легким рум'янцем.

Дівчина неквапно і спокійно підійшла до коня, який зиркнув на незнайому людину з недовірою, але цілком доброзичливо. Ласкаво поплескала красеня по шиї, потім пройшлася по загривку. Кінь з цікавістю потягнув носом, почувши ласощі, які одразу й отримав. Вдоволено хрускаючи солодким осіннім яблуком, він тицьнув Віві носом, питаючи, чи є ще. Дівчина вперше за весь час слабо посміхнулася і тихо промовила:

— Вибач, більше нема. Але наступного разу я принесу тобі два.

Біргітт тихо охнула, по її щоках потекли сльози. Агвід міцно обійняв дружину і погладив її тремтячі плечі. А Віві стояла поруч із конем і розмовляла з ним, забувши про все на світі. Вона важко підбирала слова та часом переходила на шепіт, але болісне мовчання нарешті залишилося позаду. Через кілька хвилин дівчина втомлено повела плечима та хитнулася, а потім повернулася до подружжя:

— Дякую, що допомогли. Я хочу відпочити. Ви дозволите завтра відвідати його знову?

— Звичайно, — Агвід усміхався зі щирою теплотою. — Якщо хочеш, доню, ми навіть зможемо покататися, коли ти досить зміцнієш.

Віві подякувала і пішла до будинку. Цього дня вона вперше спустилася вечеряти до спільної їдальні. Тепер зранку після сніданку Віві ходила в стайню. Їй подобалося чистити коней, розчісувати гриви та розглядати упряж. Коні швидко до неї звикли. Щойно Віві підходила до дверей, лунало вітальне іржання, і мешканці стійл тягли до неї теплі оксамитові носи. Конюхи здивовано перешіптувалися, але не заперечували. А за кілька тижнів Віві попросила дозволу виїхати верхи.

— Звісно, люба, — одразу підтримала її ідею Біргітт. — А Агвід тобі допоможе, покаже околиці, так? — обернулася вона до чоловіка.

— Це для мене буде задоволенням.