Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

умел находить поэзию в самой гуще народной жизни. Искусство – свет, и поэт – сам источник света. Луч может скользнуть на что угодно: он может осветить мрачную аральскую пустыню, упасть на пышную зелень украинского сада; вот он выхватил из мрака небольшое и небогатое украинское село… вечер… пахари, возвращающиеся после работы… приветливые огоньки в домах, где ждут своих кормильцев… ужин. Обо всём этом рассказал поэт в каких-то пятнадцати строчках!

Мы видим и девушек, которые, возвращаясь с поля, поют песни, слышим соловья.

Тут же – дети, уснувшие возле хаты, и мать, задремавшая вместе с ними… Всё затихло, всё спит.

Такое познание жизни народа – радость для художника и для читателя, такое произведение не может не тронуть душу человека любого поколения.

Даже если бы Шевченко за всю свою жизнь написал бы только два эти стихотворения – «Завещание» и «Вишнёвый садик возле хаты», он и тогда был бы гениальным поэтом. А ведь он – автор «Гайдамаков» – этой эпопеи жестокой, кровавой борьбы украинского народа со своими врагами и «Катерины» – потрясающего рассказа о трагической судьбе девушки из народа, и многих других больших эпических полотен.

Ряд строк Шевченко написаны рукой провидца, они просто пророческие:

Опомнитесь! Будьте люди,

Иль горе вам будет:

Скоро разорвут оковы

Скованные люди.

Суд настанет, грозной речью

Грянут Днепр и горы…

Или:

Оживёт иная слава,

Слава Украины,

И свет ясный, невечерний

Тихо засияет…

(Перевод В. Державина)

В наши дни поэзия Шевченко живёт полной жизнью. Глубина поэтической мысли, искренность, лиризм, задушевность, подлинный гуманизм – всё это очень дорого нам. Мы ценим художественное новаторство поэта, смело порвавшего с обветшалыми литературными канонами и обратившегося к великому сокровищу – фольклору.

Совсем не обязательно подражать Шевченко, использовать найденные им художественные формы и образы. Но невозможно пройти мимо тех замечательных традиций патриотизма и народности, которые связаны с его именем.

Ещё до революции слово великого поэта услышали многие поэты. Его ценили Некрасов, Чернышевский, Добролюбов, Герцен, с восторгом говорил о нём классик грузинской литературы Акакий Церетели.

Нет, кажется, в советских республиках поэзии, где бы не было стихов, посвящённых Шевченко. О нём с любовью и уважением писали народные поэты Белоруссии – Янка Купала и Якуб Колас…

Всё, сделанное Шевченко, – бессмертно. И сегодня, в день 150-летия со дня его рождения, словами другого бессмертного поэта – Некрасова – выражаем мы свою любовь, своё преклонение перед мученической и героической жизнью украинского поэта-революционера:

Всё он изведал: тюрьму петербургскую,

Справки, доносы, жандармов любезности,

Всё – и раздольную степь Оренбургскую,

И её крепость… В нужде, в неизвестности,

Там, оскорбляемый каждым невеждою,

Жил он солдатом – с солдатами жалкими,

Мог умереть он, конечно, под палками,

Может, и жил-то он этой надеждою.

Слава Шевченко вышла далеко за пределы любимой им Украины. Он поэт мирового звучания. Но он не только поэт-художник, он и глашатай революции. Искры, вылетевшие из-под его пера, это искры бури. Они превратились в молнию и осветили свинцовое небо тогдашней России.

Я хочу закончить заметки о гениальном сыне украинского народа своим стихотворением, обращённым к нему:

Мы идём предгорьями, загорьями,

Мы идём долинами к нему,

Земно кланяюсь,

Тарас Григорьевич,

Имени и слову твоему.

Мы идём звенящей Украиною

В соловьём залюбленных местах,

Мы идём,

Как с песней соловьиною,

С вещими стихами на устах!

Всё равно – великою громадою

Или, взявшись за руки, вдвоём,

Светом день наполнив, сердце радуя,

Век «Реве та стогне» мы поём.

«Катерину» также мы запомнили,

В Чигирине гайдамацкий гром,

«Гамалию»!

«Заповіта» молнии

Где-то блещут в небе грозовом.

За морями или за приморьями,

Где земля в пороховом дыму…

…Земно кланяюсь,

Тарас Григорьевич,

имени и слову твоему!183

ШЕВЧЕНКО І СУЧАСНИЙ СВІТ

Доповідь члена-кореспондента АН УРСР письменника Л. М. Новиченка

Поет найвищого світового значення

Ось уже більше віку ця поезія з потрясаючим «Поховайте…», з своєю джерельно чистою лірикою і вогняною патетикою, з своїми думами, пристрастями, скорботами й надіями крокує по великих шляхах народної історії…

У свій час поет писав, що історія його життя є частиною історії його батьківщини. Можливо, ще більше, ніж про особисту долю Шевченка, це можна сказати про наступне історичне життя його поезії – з тим лише корективом, що вона стала частиною історії не тільки українського народу, а й багатьох народів, і перш за все – його братів по долі, по визвольній боротьбі і творчих ділах.

Разом з Пушкіним, Лермонтовим, Байроном, Гюго, Міцкевичем, Гейне, Петефі, Шевченко стоїть у ряду найбільших європейських поетів ХІХ століття. Так само, як і вони, залишаючись поетом глибоко національним, він говорить тією могутньою художньою мовою, яка хвилює людей усіх націй і рас.

Тарас Шевченко – наш сучасник

Чим же близький і співзвучний сьогодні Шевченко не тільки нам, його нащадкам і співвітчизникам, а й багатьом народам світу, до яких нині по-братерськи приплив корабель його поезії?

Відповідь на це питання, очевидно, великою мірою збігається із з’ясування того, в чому полягає оригінальний самобутній внесок великого українського Кобзаря в світову поезію. Справді, чим визначається те неповторне «шевченківське», що ввійшло в культурно-естетичну свідомість людства нарівні з тим, що ми називаєм «шекспірівським», «гетевським», «байронівським», «пушкінським»?

Чим відрізняється український поет Тарас Шевченко від інших апостолів світової поезії

Чи маємо ми право на таку постановку питання? Адже мова йде про співставлення українського поета і письменників світової слави, які вражають своїм глибоким проникненням у таємниці людської душі, широчінню інтелектуальних обріїв, вагомістю філософської, загальнолюдської проблематики, письменників, чия творчість втілила зрілу силу високорозвинених національних культур, багатство їх вікових традицій, тоді як Шевченкові довелось боротися за саме право на існування своєї літератури.

Так, ми маємо підстави для таких зіставлень. Вустами багатьох авторитетних письменників і критиків – і не тільки вітчизняних – вже давно стверджено об’єктивне світове значення творчості Шевченка, «першого справді народного поета», як його назвав М. Горький, «святого поета революційних низів усього світу», як його характеризував Луначарський. І хоч це значення, до речі, зовсім не адекватне поняттю простої популярності, поезія Шевченка тепер і за своїм міжнародним поширенням виходить на рівень великих явищ світової культури.

Про новаторський внесок автора «Кобзаря» в європейську поезію ХІХ ст. вже чимало сказано в працях дореволюційних і радянських, а також зарубіжних дослідників (слід особливо сказати про стислу, але глибоку розвідку академіка О. І. Білецького «Світове значення творчості Шевченка», опубліковану в 1961