Читати книгу - "Ілон Маск"

Дейвис, як і Броґан, і багато інших інженерів SpaceX, має досвід отримання від Маска запитів на щось, що спочатку здається неможливим. Його улюблена історія з таким запитом відбулася 2004 року. SpaceX потребувала виконавчого механізму, який приводив би у рух карданний підвіс, за допомогою якого скеровується рух верхнього ступеня Falcon 1. Дейвис ще ніколи в житті своїми руками не робив фізичних механізмів, тож він, природно, почав шукати сторонніх постачальників, які могли для нього зробити електромеханічний виконавчий пристрій. Йому виставили ціну у 120 тисяч доларів. «Ілон просто засміявся, — розповідає Дейвис. — Він сказав: "Ця деталь не складніша за відкривач гаражних воріт. Твій бюджет — п'ять тисяч доларів. Іди й зроби"», Дейвис працював над цим виконавчим механізмом дев'ять місяців. На завершення процесу він три години сидів над імейлом до Маска, де викладав усі «за» і «проти» пристрою. Імейл містив жахливі подробиці того, як Дейвис визначився з дизайном запчастини, чому він прийняв ті або інші рішення і скільки вона коштуватиме. Коли Дейвис натискав на кнопку «відіслати», усе його єство тривожно тремтіло, бо він розумів, що витратив рік самовідданих зусиль на щось, чого інженер в іншій аерокосмічній компанії навіть не брався б робити. Винагородою від Маска за усе це гарування і тривогу була одна з його стандартних відповідей. Він написав: «Окей». Виконавчий механізм, розроблений Дейвисом, у підсумку потягнув на 3900 доларів і як одна з частин конструкції Falcon 1 полетів у космос. «Я вклав увесь до останньої крихти інтелектуальний капітал, який у мене був, у той імейл і за хвилину отримав оцю просту відповідь, — каже Дейвис. — Такий самий досвід мали й інші працівники компанії. Одна з речей, які мені в Ілоні найбільше подобаються, це його здатність приймати неймовірної ваги рішення дуже швидко. Це працює так само і нині».

Кевин Вотсон може це підтвердити. Він прийшов до SpaceX у 2008 році після двадцяти чотирьох років роботи у Лабораторії реактивного руху (Jet Propulsion Laboratory, або JPL зі структури NASA. У JPL Вотсон працював над широким спектром проектів, включно зі створенням і тестуванням комп'ютерних систем, які могли витримати суворі умови у космосі. JPL зазвичай купувала дорогі комп'ютери з особливими захисними характеристиками, і Вотсона це дратувало. Він мріяв про те, щоб збирати значно дешевші, але так само ефективні комп'ютери, Коли Маск проводив з ним інтерв'ю для прийняття його на роботу, Вотсон дізнався, що саме таке мислення і потрібне у SpaceX. Маск хотів, щоб більша частина комп'ютерної системи ракети коштувала не більше десяти тисяч доларів. Це була божевільна цифра за стандартами аерокосмічної галузі, в якій системи авіоніки для ракет зазвичай коштували далеко за 10 мільйонів доларів. «У традиційній аерокосмічній компанії лише на їжу для наради, на якій обговорювалася вартість системи авіоніки, пішло б понад 10 тисяч доларів», — каже Вотсон.

Під час інтерв'ю перед прийняттям на роботу Вотсон пообіцяв Маскові, що зможе зробити майже неймовірне і система авіоніки за 10 тисяч доларів стане реальністю. Коли його найняли, він одразу почав працювати над збиранням комп'ютерів для Dragon. Перша система називалася CUCU, що вимовлялося як «ку-ку». Цей комунікаційний прилад призначався для Міжнародної космічної станції і мав тримати зв'язок з Dragon. Низка людей у NASA називали інженері,в SpaceX «хлопцями з гаража» та мали доволі цинічні очікування щодо здатності стартапу зробити хоч щось — а хоч би й отакий пристрій. Але SpaceX створила цей комунікаційний комп'ютер у рекордні строки, і він став першою системою такого штибу, яка пройшла протокольні випробування NASA з першого разу. Під час нарад чиновники NASA мусили повторювати «ку-ку» знову і знову — маленький акт непокори, від початку задуманий SpaceX з метою познущатися з NASA. У наступні місяці Вотсон та інші інженери розробили повноцінну комп'ютерну систему для Dragon, а потім адаптували цю технологію для Falcon 9. Результатом стала повністю резервована платформа авіоніки, для якої було використано комбінацію комп'ютерних компонентів, які легко можна купити на загальному ринку, та продуктів, створених усередині SpaceX. Її вартість трохи перевищила 10 тисяч доларів, що було близьким до Маскової мети.

SpaceX забезпечила новий приплив сил Вотсону, який був дуже розчарований спокійним ставленням JPL до марнотратства та бюрократії. Будь-яка витрата, що перевищувала 10 тисяч доларів, мусила йти на підпис Маскові. «Ми витрачали його гроші, а не когось іншого, тож він пильнував за цим — і правильно, чорт забирай, робив, — каже Вотсон. — Він стежив, щоб не було ніяких дурниць». Рішення на щотижневих нарадах ухвалювалися швидко, і вся компанія легко їх приймала. «Просто дивовижно, як швидко люди адаптувалися до того, що виходило з цих нарад, — розповідає Вотсон. — Увесь корабель міг повернути на дев'яносто градусів миттєво. Lockheed Martin ніколи не змогла б зробити щось подібне». Вотсон продовжував:

Ілон має блискучий розум. Він особисто задіяний майже у всьому, Він усе розуміє. Якщо він ставить тобі питання, ти дуже швидко вчишся не давати йому якусь інтуїтивну оцінку. Він хоче відповідей, у засновку яких є фундаментальні закони фізики. Одна з речей, на якій він знається дуже добре, це фізика ракет. Він розуміє її як ніхто інший. Штуки, які він при мені обчислював у голові, просто божевільні. Він може одночасно вести дискусії про те, як запускати супутник, і про те, чи зможемо ми вивести ракету на правильну орбіту та доставити Dragon, і розв'язувати усі ці рівняння у режимі реального часу. Кількість знань, яку він накопичив за роки, просто вражає. Не хотів би я бути людиною, якій колись доведеться конкурувати з Ілоном. Краще вже покинути бізнес і знайти якусь іншу цікаву справу. Він перевершить тебе і в маневрах, і в мисленні, і у впровадженні рішень.

Однією з речей, які найбільше вразили Вотсона з побаченого у SpaceX, була випробувальна модель на третьому поверсі заводу у Готорні. Там на металевих столах було викладено тестові версії