Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Прийшов Аладдин! Ми з ним говорили про те, як прожили попередній день. Я читала. Сьогодні він менше мене сварив. Але я, як на зло (!), соромилась і заїкалась. Не могла спокійно вчитись. Постійно відволікалась, коли він сидів поруч. Мені хотілося не читати, а дихати його диханням. Не слухати, що він говорить, а просто — чути його голос. Чари! А він вирішив, що я неуважна. Образився і пішов додому.

P. S. Знову стріляють. Коли ж це скінчиться? Я боюсь. Яка ганьба!

Поліна

14.11.

Прийшов Аладдин. Не сам, із другом. Друга звати Артур. Пили залишки кави. Я почуваю — я не зі свого часу. «Старший брат», до речі, показав мені фото дівчини Лоліти, з Мікрорайону. Красиве обличчя. Довге чорне волосся. Сказав, що вона його кохає, але батьки вивозять її з міста. За рисами обличчя Лоліта красивіша, ніж я! Але на знімку в неї сильно підведені очі. А я не користуюсь косметикою.

На фігуру краща я, незважаючи на те що молодша. Аладдин сказав, що ця дівчина старша за нього. На знімку Лоліта справляла враження доглянутої, такої, що знає собі ціну. Я не образилася за розповідь Аладдина про подругу. Не засмутилася. Довіра — це чудово! Моє самолюбство не страждало. Я була підступна! Знала: мені є що розповісти і що показати Аладдину у відповідь! Сусід Мансур теж подарував мені своє фото. Підписав, що це він, і слова: «На пам’ять, з побажанням удачі!» «Старший брат» сильно приревнував до знімка сусіда! Він навіть не приховував свого роздратування! Так я з’ясувала: Аладдин не вміє ховати почуттів. Якщо обдурить — відразу буде зрозуміло!

Сьогодні він приніс каву і баночку згущених вершків. Мама зробила пиріг із варенням. Ми насолоджувалися рідкісною як на воєнні часи смакотою! Нам від Лоліти вони принесли пачку печива — подарунок. Хлопці зі смутком повідомили, що їхня знайома від’їжджає. Її родина спробує вивезти до Інгушетії майно. Потрібно допомогти у вантаженні речей. На тому Аладдин і Артур відкланялися. Головне — він живий! І я — жива! Раптом ми доживемо до наступного дня?

Поліна-Будур

15.11.

Сильно не бомбили з літаків, але били «Градом» і стріляли з танкових гармат. А з самого ранку було тихо. Ми ходили по воду. Варя, бабуся Ніна і я з мамою. Я брала участь у поході, незважаючи на поранення! Принесла два бідони по три літри.

У нас була в гостях Раїса. Їли вареники з залишками капустяних листків і з листям буряку. Розкіш! Пили дорогоцінну каву.

Зазирнула тьотя Варя з Баширом. Далі за віком іде Мансур. Ще в цій родині є син Юрочка. Його вирішили залишити з бабусею.

— Необхідно стежити за квартирою! Сусіди в будинку навпроти ненадійні, — заявила Варя. Усі вони дружно поласували кавою. Розслабились і вели світську бесіду.

Мені стало нудно. Ледь дочекалася, поки пішли. І це попри те, що я їх дуже люблю!

Аладдина немає! Ходили з мамою на «Берьозку» по хліб. Обійшлося без пригод.

Башир, якому 15 років, робить нам із виварки піч для дров. Обігріватись у квартирі. Ми з його допомогою приєднаємо піч до труби від газової колонки й до димоходу. Буде «буржуйка» кінця XX століття!

Я двічі зіграла з ним у шашки і обидва рази ганебно програла. Винні думки. Я в придуманому, щасливому житті без війни.

Я народився в нетрищах міських

І змалку добрих слів не чув…

Ми теж, видно, тривалий час будемо жити в нетрищах і на смітниках. Від мого улюбленого міста мало що залишиться!

Ура! Прийшов Аладдин!

Поля

16.11.

Учора в нас були Аладдин та його товариш Артур. Я читала, вони слухали. Артур прохопився: усе, що я вивчила за два тижні, їм із труднощами далося за півроку! Аладдин ткнув його в бік. Артур ойкнув, і ми сміялись.

Коли їхня дівчина від’їжджала, то залишила Аладдинові лист із підписом: «Прямо в лапи тигра». Про те, що він їй дорогий, але не як друг, а вона його кохає! Розуміє: почуття прийшло невчасно. Пам’ятає — вона старша. Їй — 27! Йому потрібна інша. Лоліта бажала Аладдинові щастя, дружину й дітей. «Мене ти більше не побачиш!» — гордо завершувала вона лист.

Мама «тигра» насварила:

— Лист особистий. Показувати недобре. А хвастати зовсім непорядно! Такі речі зберігають і мовчать. Лист — безцінний!

Аладдин цього разу не прийшов без лампи! Він приніс і гас. Тепер ламп у нас дві.

Світло і на кухні, і в кімнаті. Якщо поставити їх поряд, можна читати! Вікна завжди щільно завішені — адже стріляють на світло. Аладдин подарував мені ще одну дуже гарну штучку[2], але про неї я промовчу і мамі поки що не покажу. Бо секрет!

Сьогодні вранці ми з мамою обійшли наш будинок і пішли в чужі городи, поки нема обстрілу. Скільки ж там було руїн! Мертвий згорілий пес лежав на доріжці. Мир йому в інших світах!

Ми знайшли буряк, а капусту ні. Довелося рушати на ринок. Усе купили, повернулись. І тут мама надумала збігати в гості до тьоті Ази, у будинок навпроти.

— Ми ще не снідали! — сказала я. — А вже обід!

Але мама заявила:

— Аза хворіє. Провідати її — людський обов’язок!

Мене брати з собою не схотіла. Лаялася найпротивнішими словами! Матюкалась! Побажала мені смерті, сказала, що, якщо мене не вб’ють, вона сама мене приб’є. Кричала всіляку гидоту в присутності молодшого сина тьоті Варі, Башира! Який сором!

Мама зібрала гостинці Азі: печиво, макарони «Ролтон».

Я відразу згадала всі сварки й жорстоке виховання. От Аладдин спитав мене вчора: чому я така нервова? А як пояснити, що маленькою я мріяла знепритомніти, коли мене били вдома головою об стінку, якщо я одержувала в школі двійку! Тому, певно, я така тепер. Мама в мене дуже жорстка людина.

Мама пішла. Я знаю — її життя не мед. Знаю — вона хотіла випалити цигарку, щоб я не бачила! Я ненавиджу цигарковий дим! Терпіти не можу, коли палять жінки! Давно, зовсім маленькою, я дізналася: сусідка Валя вчить маму палити. Я вирішила втекти з дому на знак протесту. Втекти підмовила й Альонку (шестирічну дочку тієї самої сусідки). Зникнути нам вдалося на добу. Ховалися в чужих