Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Значна частина зусиль спрямовувалася на розшуки машини Віктора Йоранссона, якою, як припускалося, Рональд Нідерман скористався. Вона могла б вказати подальший напрям пошуків.

Спочатку очікувалося, що машина знайдеться протягом декількох діб, швидше за все, на якій-небудь стоянці в Стокгольмі. Проте, незважаючи на загальнодержавний розшук, автомобіль усе ще не вдавалося виявити.

— Якщо Нідерман перебуває за кордоном… де ж він тоді?

— Він громадянин Німеччини, і логічно було б припустити, що він вирушив саме туди.

— У Німеччині він оголошений у розшук. Ні з ким зі старих приятелів у Гамбурзі він, схоже, не зв’язувався.

Курт Свенссон замахав рукою.

— Якщо він збирався до Німеччини, навіщо йому тоді знадобилося їхати до Стокгольма? Адже простіше було б доїхати до Мальмьо і перебратися через Ересунд по мосту або на якомусь поромі?

— Так, тож Маркус Ерландер з Ґетеборга в перші дні сконцентрував пошуки саме на цьому напрямі. Поліція Данії інформована про машину Йоранссона, і ми можемо з упевненістю сказати, що на поромах Нідерман не переправлявся.

— Але він поїхав до Стокгольма і заїхав у «Свавельшьо МК», де вбив касира і зник — можна припустити — з невстановленою сумою грошей. Яким має бути його наступний крок?

— Йому необхідно вибратися із Швеції, — сказав Бубланськи. — Логічно було б скористатися яким-небудь поромом через Балтійське море. Але Йоранссона із співмешканкою вбито пізно вночі дев’ятого квітня. Отже, Нідерман міг виїхати на поромі наступного ранку. Сигнал тривоги надійшов до нас через шістнадцять годин після їх смерті, і тільки тоді ми почали розшукувати машину.

— Якби він уранці виїхав на поромі, автомобіль Йоранссона стояв би край одного з причалів, — зауважила Соня Мудіґ.

Курт Свенссон кивнув.

— А може, ми не знайшли машини Йоранссона просто тому, що Нідерман покинув країну на півночі, через Хапаранду? Звичайно, їхати довкола Ботнічної затоки далеко, але шістнадцяти годин йому цілком могло вистачити, щоб устигнути перетнути кордон з Фінляндією.

— Так, але потім він мусив би покинути машину десь у Фінляндії, і на цей момент наші фінські колеги її б уже виявили.

Досить довго всі мовчали. Потім Бубланськи підвівся і підійшов до вікна.

— Усупереч логіці і здоровому глузду, автомобіль Йоранссона як і раніше не виявлений. Можливо, Нідерман знайшов якесь укриття чи дачу, де він просто заліг на дно.

— Дачу — навряд. О такій порі року всі власники будинків виїжджають поглянути, що там твориться.

— І навряд чи його укриття якось пов’язане з «Свавельшьо МК». З ними, здається, він би волів не зустрічатися ніколи.

— Тим самим слід виключити весь злочинний світ. Якась подружка, про яку нам не відомо?

Так, припущень у них було багато, проте фактів, необхідних для подальших дій, не було.

Коли Курт Свенссон пішов додому, Соня Мудіґ повернулася до кабінету Яна Бубланськи і постукала в одвірок. Бубланськи привітно махнув рукою, запрошуючи увійти.

— Маєш кілька хвилин?

— Що?

— Саландер.

— Гаразд.

— Мені не подобається цей розклад з Екстрьомом, Фасте і новим судовим процесом. Ти ж читав звіт Бйорка. Я теж читала. Її просто прибрали з дороги в дев’яносто першому році, й Екстрьому це відомо. Що, чорт забирай, відбувається?

Бубланськи зняв окуляри для читання і поклав їх до нагрудної кишені.

— Не знаю.

— У тебе є які-небудь міркування?

— Екстрьом стверджує, що звіт Бйорка і його листування з Телебор’яном сфальсифіковані.

— Нісенітниця. Якби це було фальсифікацією, Бйорк би сказав, коли ми його сюди привозили.

— Екстрьом стверджує, що Бйорк відмовлявся говорити на цю тему, бо справа мала гриф секретності. Мені дорікнули тим, що я допитував його, випереджаючи події.

— Екстрьом мені все менше подобається.

— На нього тиснуть з кількох сторін.

— Це не виправдання.

— Ми не володіємо монополією на правду. За словами Екстрьома, він дістав докази того, що звіт сфальсифікований — справжнього звіту з таким інвентарним номером не існує. Він каже також, що фальшивка зроблена дуже якісно і містить суміш правди й вигадки.

— Яка частина є правдою, а яка — вигадкою?

— Канва історії до певної міри правдива. Залаченко справді батько Лісбет Саландер і покидьок, який бив її матір. Вічна проблема — мати не хотіла заявляти в поліцію, і тому це тривало декілька років. Бйорку доручили розслідувати, що сталося, коли Лісбет спробувала вбити батька за допомогою запалювальної бомби. Він почав листуватися з Телебор’яном, але вся кореспонденція, в тій формі, в якій ми її бачили, фальшивка. Телебор’ян провів звичайнісіньке психіатричне обстеження Саландер і встановив, що вона ненормальна, а прокурор вирішив не давати її справі подальший хід. Вона потребувала лікування, і їй його надали в лікарні Святого Стефана.

— Якщо це фальшивка… хто в такому разі її зробив і з якою метою?

Бубланськи розвів руками.

— Ти мене розігруєш?

— Як я зрозумів, Екстрьом має намір знову вимагати ґрунтовної судмедекспертизи Саландер.

— Я з цим категорично не згодна.

— Нас це більше не стосується. Ми відключені від історії Саландер.

— А Ханс Фасте підключений. Яне, якщо ці мерзотники ще раз зазіхнуть на Саландер, я звернуся до ЗМІ.

— Ні, Соню. Не варто. По-перше, у нас більше немає доступу до звіту, і, отже, твої твердження виявляться бездоказовими. Ти просто виставиш себе чокнутою, і тоді твоїй кар’єрі кінець.

— Звіт у мене як і раніше є, — тихо сказала Соня Мудіґ. — Я зняла копію для Курта Свенссона, але ще не встигла йому віддати, коли генеральний прокурор почав відбирати в нас копії.

— Якщо ти видаси інформацію про звіт, тебе не просто звільнять, тебе звинуватять у посадовому злочині й у видачі ЗМІ засекреченої інформації.

Соня Мудіґ секунду посиділа мовчки, вдивляючись у свого начальника.

— Соню, ти нічого не робитимеш. Обіцяй мені.

Вона вагалася.

— Ні, Яне, обіцяти я не можу. У всій цій історії є щось підозріле.

Бубланськи кивнув.

— Так. Вона підозріла. Але ми не знаємо, хто зараз наш ворог.

Соня Мудіґ схилила голову набік.

— А ти збираєшся що-небудь зробити?

— Це я з тобою обговорювати не збираюся. Покладися на мене. Зараз вечір п’ятниці. Влаштуй собі вихідні. Іди додому і вважай, що цієї розмови не було.

В суботу, о пів на другу, охоронець Ніклас Адамссон відірвав погляд від підручника економіки, з якої мав через три тижні складати іспит. Він почув звук обертових щіток візка, що злегка торохтів, і подумав, що це кульгає чорномазий прибиральник. Той завжди ввічливо вітався, але був неговіркий і ніколи не сміявся, коли Ніклас намагався з ним пожартувати.