Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

За десять хвилин прибиральник дістався до місця Адамссона в самому кінці коридору. Вони кивнули один одному. Адамссон підвівся, дозволивши прибиральнику промити підлогу довкола стільця перед дверима палати Лісбет Саландер. Ніклас бачив прибиральника майже щодня, коли наставала його черга сидіти на цьому посту, але ніяк не міг запам’ятати його ім’я — якесь типове для арабів і подібних до них. Водночас особливої необхідності перевіряти у нього посвідчення Адамссон не відчував. З одного боку, в кімнату ув’язненого чорномазий не входить — там уранці наводить лад одна з прибиральниць; а з другого — кульгавий прибиральник навряд чи міг становити якусь серйозну загрозу.

Упоравшись із справами в кінці коридору, прибиральник відімкнув двері поряд з палатою Лісбет Саландер. Адамссон скоса зиркнув на нього, але не побачив у тому чогось незвичайного, не схожого на щоденну рутину. В кінці коридору була комірчина для інвентарю. У наступні п'ять хвилин чорномазий спорожнив відро, почистив щітки і наповнив візок пластиковими пакетами на сміттєві кошики. Потім закотив візок у комірчину.

Ідріс Хіді знав про присутність у коридорі охоронця. Цей білявий хлопець років двадцяти п’яти зазвичай сидів там два чи три дні на тиждень, читаючи книги з економіки. Хіді зробив висновок, що той працює в охороні на півставки, паралельно навчаючись в університеті, і що він не надто цікавиться тим, що відбувається довкола.

Що робитиме Адамссон, якщо він раптом спробує увійти до палати Лісбет Саландер?

І чого, власне, добивається Мікаель Блумквіст — це також займало Ідріса Хіді. Зрозуміло, Ідріс читав про Мікаеля в газетах і відразу пов’язав його з Лісбет Саландер, яка перебуває в коридорі 11-С. Він гадав, що його попросять що-небудь їй пронести, — в такому разі йому довелося б відмовитися, оскільки він не мав права до неї входити і навіть ніколи її не бачив. Проте отримана пропозиція його очікувань не виправдала.

Нічого нелегального в завданні Ідріс не побачив. Поглянувши скоса в прочинені двері, він побачив, що Адамссон знов сидить на стільці перед дверима, заглибившись у книгу.

Ідріс не помітив поблизу ні душі, як, утім, було майже завжди, адже комірчина містилася в глухому куті коридору. Він дістав з кишені робочого халата новий мобільний телефон «Соні Ерікссон Z600». Ідріс Хіді бачив такий у рекламному оголошенні і знав, що апарат коштує приблизно три з половиною тисячі крон і забезпечений усіма премудростями мобільного ринку.

Поглянувши на дисплей, Ідріс відзначив, що телефон у робочому стані, але сигнал виклику вимкнено — як звуковий, так і вібраційний. Він став навшпиньки і відгвинтив круглий білий ковпак, що прикривав вентиляційний отвір, який сполучав комірку з палатою Лісбет Саландер. Потім помістив телефон в отвір так, щоб його не було видно, — так, як просив Мікаель Блумквіст.

Уся процедура зайняла приблизно тридцять секунд. Завтра вона має зайняти близько десяти секунд: йому слід було вийняти телефон, замінити акумулятор і покласти телефон назад. Старий акумулятор віднести додому і за ніч зарядити.

От і все, що вимагалося від Ідріса Хіді.

Щоправда, Саландер це не допоможе. З її боку стіни дуже міцно пригвинчені ґрати. Телефон вона все одно не дістане, якщо тільки вона не роздобуде хрестову викрутку і драбину.

— Мені це відомо, — сказав Мікаель. — Але вона навіть не доторкнеться до телефону.

Таку процедуру Ідрісу Хіді слід було повторювати щодня доти, доки Мікаель Блумквіст не повідомить, що необхідність відпала.

І за цю роботу Ідрісу Хіді пропонувалося по тисячі крон на тиждень, просто в кишеню. Крім того, після виконання завдання телефон залишався в його розпорядженні.

Ідріс похитав головою. Він, звісно, розумів, що Мікаель Блумквіст затіває якусь аферу, але в чому річ, здогадатися ніяк не міг. Поміщення увімкненого, але нікуди не приєднаного мобільного телефону у вентилятор в замкнутій комірчині було аферою такого рівня, що її сенс Хіді було годі зрозуміти. Якщо Блумквіст хотів дістати можливість спілкуватися з Лісбет Саландер, далеко розумніше було б підкупити когось із сестер і передати з нею телефон. А так жодної логіки не простежувалося.

Хіді ще раз похитав головою. З другого боку, він нічого не мав проти того, аби зробити Мікаелю Блумквісту послугу, якщо той готовий платити по тисячі крон на тиждень. Ставити запитання Хіді не збирався.

Доктор Андерс Юнассон трохи сповільнив крок, побачивши, що біля його будинку на Хагаґатан, притулившись до воріт, стоїть чоловік трохи старший сорока років. Чоловік здався йому знайомим і до того ж вітально кивнув.

— Доктор Юнассон?

— Так, це я.

— Пробачте, що турбую вас на вулиці, перед домом. Та я не хотів заходити до вас на роботу, а мені необхідно з вами поговорити.

— Хто ви і в чому полягає ваша справа?

— Мене звуть Мікаель Блумквіст. Я журналіст і працюю в журналі «Міленіум». Справа стосується Лісбет Саландер.

— О, нарешті я вас упізнав. Здається, ви викликали Службу порятунку, коли її виявили. Це ви заклеїли їй рану сріблястим пластиром?

— Я.

— Це ви дуже добре придумали. Але, на жаль, я не можу обговорювати пацієнтів з журналістами. Вам слід буде на загальних підставах звернутися до прес-служби Сальгренської лікарні.

— Ви мене невірно зрозуміли. Мені не потрібні відомості, я тут у приватній справі. Ви можете не говорити мені ні слова і не видавати жодної інформації. Все якраз навпаки. Інформацією хочу забезпечити вас я.

Андерс Юнассон насупив брови.

— Будь ласка, — попросив Мікаель Блумквіст. — Зазвичай я не чіпляюся до хірургів на вулиці, але в мене до вас дуже важлива розмова. Тут за рогом є кафе. Можна мені пригостити вас кавою?

— Про що ви хочете говорити?

— Про майбутнє і благополуччя Лісбет Саландер. Я її друг.

Андерс Юнассон довго вагався. Він розумів, якби це був хто-небудь інший, а не Мікаель Блумквіст — коли б раптом до нього ось так підійшла абсолютно незнайома людина, — він би відмовився. Але оскільки Блумквіст був персоною відомою, Андерс Юнассон повірив у те, що йдеться про дійсно важливу справу.

— Я ні за яких умов не хочу давати інтерв’ю і не стану обговорювати свою пацієнтку.

— От і чудово, — сказав Мікаель.

Урешті-решт Андерс Юнассон коротко кивнув і пішов з Блумквістом до згаданого закладу.

— У чому полягає ваша справа? — спитав він, коли їм принесли каву. — Я вас вислухаю, але