Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Ви боїтеся, що я вас процитую чи виставлю в невигідному світлі в ЗМІ. Дозвольте мені відразу внести ясність: цього не станеться. Особисто для мене нашої розмови просто не було.

— Гаразд.

— Я хочу попросити вас про послугу. Але спочатку я повинен чітко пояснити чому, і тоді ви зможете вирішити, чи припустимо для вас з моральної точки зору надати мені таку послугу.

— Мені не надто подобається ця розмова.

— Від вас вимагається лише вислухати. Ви — лікар Лісбет Саландер, і ваша робота полягає в тому, щоб піклуватися про її фізичне і душевне здоров’я. Я — друг Лісбет Саландер, і моє завдання полягає в тому ж самому. Я не лікар і, отже, не можу порпатися у неї в голові, витягуючи кулі тощо, але я володію іншими знаннями, можливо не менш важливими для її благополуччя.

— Он як.

— Я журналіст і розкопав правду про те, що з нею насправді сталося.

— Гаразд.

— Я можу розповісти у загальних рисах, про що йдеться, а висновки ви вже зробите самі.

— Угу.

— Почати треба, мабуть, з того, що адвокатом Лісбет Саландер є Анніка Джанніні. Ви з нею зустрічалися.

Андерс Юнассон кивнув.

— Анніка моя сестра, і її роботу із захисту Лісбет Саландер оплачую я.

— І що?

— Те, що вона моя сестра, вам легко перевірити. Йдеться про послугу, просити про яку Анніку я не можу. Вона не обговорює зі мною Лісбет Саландер, оскільки зобов’язана тримати службову таємницю і підкоряється цілком іншим законам.

— Гм.

— Я припускаю, що ви читали про Лісбет у пресі.

Юнассон знову кивнув.

— Її описували як психічно ненормальну лесбіянку, що скоює масові вбивства. Все це нісенітниця. Лісбет Саландер не психопатка, вона, можливо, не дурніша за нас з вами. А її сексуальні пристрасті нікого не стосуються.

— Якщо я правильно розумію, сталася певна переоцінка ситуації. Тепер у зв’язку з убивствами називають ім’я того німця.

— Що цілком справедливо. Рональд Нідерман винен, він абсолютно божевільний убивця. Проте у Лісбет Саландер є вороги. Справжні великі, закляті вороги. Деякі з них працюють у Службі державної безпеки.

Андерс Юнассон із сумнівом підняв брови.

— Коли Лісбет Саландер було дванадцять років, її зачинили в дитячій психіатричній лікарні в Упсалі, оскільки вона натрапила на таємницю, яку люди з СЕПО прагнули зберегти за будь-яку ціну. Її батько, Олександр Залаченко, якого вбили в Сальгренській лікарні, — російський шпигун-перебіжчик, реліквія часів «холодної війни». Він також відомий жорстоким поводженням з жінками і рік за роком бив матір Лісбет. Коли Лісбет виповнилося дванадцять, вона завдала у відповідь удару, спробувавши вбити Залаченка за допомогою пакета з бензином. Тому її й зачинили в психіатричній лікарні.

— Я не розумію. Якщо вона намагалася вбити батька, можливо, були підстави відправити її на психіатричне лікування.

— Моя версія — яку я опублікую — полягає в тому, що в СЕПО було відомо, що саме сталося, але вони вважали за краще захищати Залаченка, оскільки він був важливим джерелом інформації. Тобто вони сфальсифікували діагноз і простежили за тим, щоб Лісбет запроторили.

На обличчі Андерса Юнассона читався такий сумнів, що Мікаель посміхнувся.

— Я можу документально підтвердити все, що вам розповідаю. І я видам детальний опис цієї справи, коли розпочинатиметься суд над Лісбет. Повірте — це викличе справжню бурю.

— Ясно.

— Я викрию і виведу на чисту воду двох лікарів, які, діючи на користь СЕПО, допомогли запроторити Лісбет у божевільню. Я нещадно віддам їх на публічний осуд. Один з цих лікарів — відома й шанована людина. Але, як я сказав, у мене є вся необхідна документація.

— Я вас розумію. Якщо якийсь лікар справді причетний до чогось подібного, це ганьба для всіх представників нашої професії.

— Ні, в колективну провину я не вірю. Це ганьба для тих, хто причетний. Те саме стосується й СЕПО. Там напевно ж є порядні люди. У нашому випадку йдеться про групу сектантів. Коли Лісбет Саландер виповнилося вісімнадцять, вони знову спробували відправити її до інтернату. Тоді їм це не вдалося, але їй призначили опікуна. Під час судового процесу вони знов постараються вихлюпнути на неї якомога більше бруду. Мені, або, вірніше, моїй сестрі, доведеться битися за те, щоб Лісбет виправдали і визнали дієздатною.

— Еге ж.

— Але Лісбет має бути у всеозброєнні. Такі умови гри. Мені, ймовірно, слід також згадати, що декілька поліцейських у цій битві стоять на боці Лісбет. Щоправда, до них не належить керівник попереднього слідства, який порушив проти неї справу.

— Гм.

— Для підготовки до суду Лісбет потрібна допомога.

— Зрозуміло. Але я не адвокат.

— Ні, але ви лікар і маєте до неї доступ.

Очі Андерса Юнассона звузилися.

— Те, про що я хочу вас попрохати, неетично і навіть може вважатися протизаконним.

— Он воно що.

— Але з моральної точки зору це цілком виправдано. Її права свідомо порушуються особами, яким слід було б відповідати за її захист.

— Тобто?

— Я можу навести приклад. Як вам відомо, Лісбет заборонено відвідувати, вона не має права читати газети чи спілкуватися із зовнішнім світом. До того ж прокурор добився, щоб її адвокатові заборонили розголошувати інформацію. Анніка мужньо дотримується службових інструкцій. Зате сам прокурор є головним джерелом інформації для журналістів, які й далі пишуть про Лісбет Саландер різну гидоту.

— Невже?

— Ось, наприклад, ця стаття. — Мікаель дістав вечірню газету за минулий тиждень. — Джерело в слідчих органах стверджує, що Лісбет неосудна, внаслідок чого газета починає мудрувати про її душевне здоров’я.

— Я читав статтю. Це бредня.

— Отже, ви не вважаєте Саландер божевільною?

— Із цього приводу я висловлюватися не можу. Зате мені відомо, що жодних психіатричних експертиз не проводилося. Отже, в статті написана нісенітниця.

— Добре. Але я можу документально довести, що ці відомості видав поліцейський на ім’я Ханс Фасте, що працює на прокурора Екстрьома.

— Он воно що.

— Екстрьом вимагатиме, аби процес відбувався за зачиненими дверима, а це означає, що нікому зі сторони не дадуть вивчити й оцінити докази проти Саландер. Але що ще гірше… оскільки прокурор ізолював Лісбет, вона не зможе зібрати матеріал, який їй необхідний для організації захисту.

— Якщо я правильно розумію, цим повинен займатися її адвокат.

— Лісбет, як ви напевно вже встигли помітити, вельми своєрідна людина. Вона має таємниці, в які я посвячений, але не маю права посвячувати Анніку. Лише сама Лісбет може вирішити, чи хоче вона вдатися в суді до такого захисту.

— Авжеж.

— І щоб мати можливість прийняти рішення, їй потрібно ось це.

Мікаель поклав на столик кишеньковий персональний