Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » День триффідів 📚 - Українською

Читати книгу - "День триффідів"

237
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "День триффідів" автора Джон Віндем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 76
Перейти на сторінку:
по ґрунту, якщо він достатньо сухий, але з часом навіть для них буде все важче знайти придатний маршрут.

— І ми повинні влаштувати справжню останню гулянку, — сказав я. — Ти знову гарно вберешся, і ми поїдемо до…

— Цс-с, — перервала мене Джозелла, піднявши палець і повернувши вухо до вітру.

Я затамував подих і напружив слух. У повітрі почулася якась пульсація. Цей звук був слабкий, але поступово наростав.

— Це… це літак! — вигукнула Джозелла.

Ми подивилися на захід, прикривши очі руками від сонця. Це дзижчання було не сильнішим, ніж у комахи. Звук зростав настільки повільно, що це міг бути лише гвинтокрил, будь-яке інше повітряне судно просто пролетіло б над нами, і ми б його не почули.

Джозелла помітила його першою. З узбережжя він здавався маленькою крапочкою, що летіла в наш бік, паралельно до берега. Коли крапка побільшала, ми почали шаленіше махати руками і кричати на всю горлянку, що було не дуже розумно. Пілот не міг би не помітити нас на відкритому пляжі, якби полетів далі, але якраз цього він і не зробив. За кілька миль від нас він різко розвернувся на північ і полетів подалі від берега. Ми й далі щосили махали руками, сподіваючись, що він, можливо, помітить нас хоча б краєчком ока. Але ні курс машини, ні звук двигуна анітрохи не змінився. Він впевнено і незворушно летів у бік гір.

Ми опустили руки і подивилися одне на одного.

— Якщо він зміг прилетіти один раз, то зможе прилетіти ще, — уперто, хоча й не дуже переконливо сказала Джозелла.

Але ця машина змінила наш день. Вона майже зруйнувала те смирення, яке ми старанно зміцнювали в собі. Ми казали собі, що інші групи мають бути, але вони не в кращому становищі, ніж ми, а може, у ще гіршому. Але коли перед очима, немов з минулого, з’явився гвинтокрил, він збудив у нас більше, ніж спогади: його поява дозволяла припустити, що комусь вдалося влаштуватися краще, ніж нам. Чи не було в цих почуттях трохи заздрості? Це змусило нас згадати і про те, що, якими б щасливими ми не почувалися, за своєю природою ми все ж таки стадні істоти.

Неспокій, який залишив по собі гвинтокрил, зіпсував нам настрій і сплутав думки. За мовчазною згодою ми почали пакувати речі, підійшли до машини, кожен занурений у власні думки, і поїхали додому.

16 Зв’язковий

Ми були вже приблизно за півдороги від Шернінґа, коли Джозелла помітила дим. Спочатку ми подумали, що це хмара, але коли під’їхали ближче до вершини гори, то побачили сірий стовп диму під більш розрідженим верхнім шаром. Вона вказала на нього і глянула на мене, не сказавши й слова. Єдині пожежі, які ми бачили за останні кілька років, були нечисленними спонтанними спалахами наприкінці літа. Ми відразу зрозуміли, що ця хмара диму піднімається з околиць Шернінґа.

Я додав газу і поїхав машиною з більшою швидкістю, ніж вона будь-коли їздила розбитими дорогами. Нас кидало з боку в бік, але все одно здавалося, ніби вона повзе. Весь цей час Джозелла сиділа мовчки, стиснувши губи і не відриваючи погляду від диму. Я розумів, що вона шукає будь-якої ознаки того, що його джерело перебуває десь ближче або далі, але не в самому Шернінґу. Але що більше ми наближалися, то менше залишалося місця для сумнівів. Ми виїхали на останню стежку, не звертаючи уваги на жала, що хльоскали об машину, коли вона проїздила. Потім за поворотом ми побачили, що горить не сам будинок, а купа дров.

Почувши гудок, Сьюзен підбігла і потягнула мотузку, що допомагала відчинити ворота з безпечної відстані. Вона щось прокричала, але її слова потонули в гуркоті двигуна. Вільною рукою вона вказувала не на вогонь, а на фасад будинку. Коли ми заїхали у двір, то зрозуміли, у чому справа. На газоні стояв майстерно посаджений гвинтокрил.

Коли ми вилізли зі всюдихода, з будинку вже вийшов якийсь чоловік у шкіряній куртці та галіфе. Він був високий, білявий, із засмаглим обличчям. З першого погляду я відчув, що десь його вже бачив. Він помахав нам рукою і бадьоро всміхнувся, коли ми підбігли до нього.

— Містер Білл Мейсен, я так розумію? Мене звати Сімпсон, Іван Сімпсон.

— Я вас пам’ятаю, — сказала Джозелла. — Ви приземлилися на гвинтокрилі того вечора на території Університету.

— Правильно. Добре, що запам’ятали. Аби довести, що не лише у вас добра пам’ять, скажу: ви Джозелла Плейтон, автор…

— Ви помиляєтеся, — суворо перервала його Джозелла. — Я Джозелла Мейсен, автор «Девіда Мейсена».

— А, так. Я щойно бачив перше видання, дуже майстерна робота, що заслуговує на довіру, якщо можна так сказати.

— Зачекайте, — сказав я, — а що це за пожежа?

— Вона доволі безпечна. Вітер дме в протилежний бік від будинку. Але боюся, що більша частина вашого запасу дров згоріла.

— Що сталося?

— Це все Сьюзен. Вона хотіла, щоб я не пролетів повз це місце. Коли вона почула звук мого двигуна, то схопила вогнемет і побігла, щоб якнайшвидше дати сигнал. Найзручнішою виявилася купа дров — такий сигнал вже ніхто не міг би проґавити.

Ми зайшли в будинок і приєдналися до решти.

— До речі, — сказав мені Сімпсон, — Майкл сказав мені, щоб я одразу ж передав вам від нього вибачення.

— Переді мною? — здивувався я.

— Ви виявилися єдиною людиною, яка побачила загрозу в триффідах, а він вам не повірив.

— Але… ви хочете сказати, що знали, що я тут?

— Ми дізналися про місце вашого перебування дуже приблизно, кілька днів тому, від хлопця, якого ми всі маємо привід пам’ятати, — від Коукера.

— То Коукер теж вижив, — сказав я. — Після побаченого мною безладу в Тіншемі я думав, що і його звалила чума.

Пізніше, сидячи за столом і смакуючи наш найкращий бренді, ми вислухали від нього всю історію.

Коли Майкл Бідлі та його група поїхали далі, залишивши Тіншем на волю та принципи міс Дюран, вони не рушили до Бімінстера або до якихось його околиць. Вони поїхали на північний схід, до Оксфордширу. Міс Дюран свідомо вказала нам неправильний шлях, бо про Бімінстер ніколи не згадувалося.

Вони знайшли там маєток, що, здавалося, мав усе потрібне для групи, і без сумнівів, могли там укріпитися так само, як і ми у Шернінґу. Але з часом загроза з боку триффідів зростала все більше, і недоліки цього місця ставали дедалі очевиднішими. За рік і Майкл, і полковник були однаково невдоволені цим маєтком у довгостроковій

1 ... 69 70 71 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День триффідів», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «День триффідів» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "День триффідів"