Читати книгу - "1795, Ніклас Натт-о-Даг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Уночі на герцога влаштували засідку. Група замовних убивць із зарядженою зброєю ховалася в кущах у парку аж самісінького Дроттнінгольма. Вистріли було чути аж у замкових салонах.
— Герцога застрелили?
Блум мотає головою.
— Ні, змовники помилилися. Герцог за своєю природою схильний до любовних пригод, і, бува, дійсно вибирається до парку на пізні побачення. Та цього разу йому пощастило. Вогонь відкрили по охоронцю, що трохи схожий на герцога статурою і поставою. Але й тут змовники не поцілили, лише продірявили охоронцеві плаща. Той, звісно ж, відразу прибіг до замку і всіх підняв на ноги. Убивцю і ще двох його поплічників шукали всю ніч і досі не знайшли.
— Хто стріляв?
— Звичайно ж, ґуставіанці. Соратники Армфельта нікуди не поділися, просто сховалися в підпіллі. Їм кортить, аби юний принц продовжив справу батька, і вони вважають, що досить прибрати герцога — і регентський режим упаде, як карткова хатинка від вітру.
— Ясно, значить насправді нічого особливого не сталося. Лише даремно здійняли галас.
— Маєш рацію. Але політичні наслідки будуть довготривалими. Така агресія якраз на руку Ройтергольму, щоби посилити переслідування опозиції. Він відразу ж заявив, що це помста за закриття газети «Екстра Постен» — мовляв, негідники готові пролити кров за право публікувати всілякі нісенітниці без цензури. У палаці й у домі Індебету всі гасають, як навіжені, намагаючися відзначитись старанністю та лояльністю. Та імена учасників змови досі нікому не відомі, тож усі ці намагання даремні. Тому я й самоусунувся від справ.
Кардель прокашлюється, шукаючи потрібні слова, та, як завжди, задовольняється тим, що першим спало на думку:
— Насправді я прийшов до тебе в іншій справі.
Блум опам’ятовується, його обличчя ясніє.
— І справді, пробач. Отой загадковий наглядач Прядильного дому…
— То що?
— Я дещо дізнався. Гюбінетт, із яким Петтерссон сидів в одному кабінеті, охоче поділився деякими подробицями за якихось два-три кухлі пива. Твої підозри виявилися слушними. Того вечора дійсно мали місце особливі обставини.
Блум витримує театральну паузу, а Кардель підігрує секретареві, зображуючи обпеченою мармизою безмежну цікавість.
— Уранці того дня Петтера Петтерссона звільнили. Про це повідомив сам інспектор Кроок, рішення оскарженню не підлягало. Петтерссон повинен був забратися того ж дня — і це після багатьох років служби.
— Сто чортів!
— Гюбінетт, як зацікавлена сторона, вирішив з’ясувати перебіг подій. Рано-вранці до Кроока прибув поважний гість із якоїсь установи, що розслідує різноманітні порушення у Прядильному домі. Заклад привернув до себе увагу філантропів, адже у ці скрутні часи таких виправних інституцій вже майже не залишилося. Йшлося про неодноразові безпідставні покарання бранок, котрі Петтерссон здійснював майже виключно задля власної примхи. На прохання гостя Кроок власною персоною відвідав Прядильний дім, і саме у цей момент Петтерссон нещадно шмагав якусь бідолаху, до того ж із таким стояком, що аж штани тріщали по швах. Кроок довідався від інших пальтів, що дівчина була новенькою у Прядильному домі і, не знаючи тутешніх звичаїв, мала необережність попросити на сніданок ще один сухар. Кроок одразу ж вирішив оглянути тамтешній лазарет і нарешті виявив причину невиконання норм прядіння. А далі ти і сам можеш здогадатися. Петтера Петтерссона тверезим більше не бачили, за словами Гюбінетта, він утратив сенс життя. Тож той двобій виявився дуже своєчасним, а той, хто його вбив, зробив йому велику послугу.
Поки Кардель тре набряклі очі правою рукою, за заплющеними повіками йому ввижаються якісь марева. Нарешті питає:
— А що відомо про гостя Кроока?
Кардель стукає до Вінґе. У відповідь знову тиша. Цього разу двері виявляються замкненими. Кардель заглядає у замкову щілину і крутить головою, щоби краще роздивитися. Вкриті порохом пляшки так і стоять на столі акуратними рядами, всі корки на місці. У помешканні нікого немає.
Виявляється, Еміль чекає на Карделя в його кімнаті на Еверскерарґренд, куди вибиті й досі не полагоджені двері впускають усіх охочих. На колінах у Вінґе цілий стос газет.
— Твоє прохання виконане. Я знайшов вихід.
21.
Еміль розкладає на столі газети, як ворожка карти. Усі заголовки надруковані найбільшим з існуючих шрифтом, новина стисло викладена кількома фразами і доповнена численними спекуляціями, нашвидкуруч сфабрикованими вночі. Деякі видання друкували додаткові наклади, щойно ставали відомі нові подробиці чи з’являлися якісь коментарі від начебто інформованих джерел.
Кардель нетерпляче жестикулює правицею перед цим пасьянсом.
— Хочеш поговорити про невдалий замах на герцога?
Еміль Вінґе киває.
— Так. Я скупив усі газети, які знайшов. Подія викликає дуже багато запитань. Гадаю, все виглядає не зовсім так, як здається.
— Поясни.
— Це стародавній трюк — прикинутися жертвою, щоби виправдати раптовий напад. Не виключено, що все це інсинуація. Ґуставіанці, яких Ройтергольм люто ненавидить, принишкли і вичікують. У такий спосіб намагаються довести, що вони досі небезпечні. Єдиний свідок — охоронець, у якого начебто стріляли. Та все це не має значення. Ройтергольм керує управлінням поліції, смикаючи за ниточки, і вони оприлюднять те, що буде потрібно режиму. Та й нам на це теж начхати.
— Повністю погоджуюся. Хай собі стріляються, скільки завгодно, мені нема до них діла. То ти прийшов переконати мене почати виписувати газети, чи маєш ще щось на гадці?
— Я розповім, але не так швидко. Наразі можу сказати те, що я таки придумав, як вирішити наші проблеми. Але бракує двох речей.
— Яких саме?
— Дівчина, Анна Стіна Кнапп, яку ти так давно шукаєш. Вона нам потрібна.
— А друга річ?
Вінґе обертається, дивиться на світло і мружиться.
— Потрібно заперечити категоричний імператив.
— Що ти сказав?
— Жане-Мішелю, мене мучать сумніви. Я не впевнений, чи це вирішення можна виправдати.
— Ти глузуєш із мене?
Вінґе хитає головою, міцно стиснувши губи.
Кардель дивується:
— Невже все, що ми зробили, піде коту під хвіст через твої муки сумління? Хіба ми не пообіцяли один одному досягти перемоги за будь-яку ціну?
— Я сказав, що вагаюся. Це означає, що мені потрібен час, щоби подумати. Маю зробити одну річ, яку вже давно постійно відкладаю.
Кардель ще деякий час нервово походжає кімнатою, але нарешті зупиняється, спирається на здорову руку і стає обличчям до стіни. Він переводить дух і зусиллям волі повертає собі самовладання. Тоді, зітхнувши, обертається до Еміля і сам дивується лагідності свого голосу.
— Ну, гаразд, Емілю. Зроби те, що маєш, і повідом мене, що робити далі.
Вінґе збирає газети зі столу, скручує у жмут і пхає до кишені плаща. Однак на порозі щось його зупиняє.
— Ти сприйняв це з більшою байдужістю, ніж я сподівався.
— Тобі навряд чи вдасться щось знайти. Я шукаю її вже рік, і все даремно. Не вірю, що нам раптово пощастить.
22.
Район Ладуґордсландет усіяний листям лип, що ними колись засаджували парки заміських маєтків. Вітер мінливий, води Котячого моря загусли після літнього бродіння, а сморід став менш разючим.
Еміль Вінґе минає церкву Гедвіґ Елеонори і притулок для бідних. Околишні квартали щільно забудовані дерев’яними халупами, малопридатними для зимівлі. Між хатинами бавляться діти з посинілими губами і червоними колінами, намагаючись зігрітися рухом. Трохи далі забудова рідшає та поступається полям і пасовиськам, на яких, попритулявшись
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1795, Ніклас Натт-о-Даг», після закриття браузера.