Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Емма

Засланий козачок? Або самотній рейнджер?

Ну, якщо останнє, то я ґрунтовно відстала від життя за останні шість місяців, перебуваючи поза зоною впливу підступного сімейства.

Сумнівно, що Альберт здатен на вчинки, не узгоджені з «преподобною» Нонною, старшиною клану мисливців за спадщиною Густава.

Ретельно зачиняю двері ванної кімнати і гарячково перевіряю надійність засувки - потрібно виграти час.

Альберт - він за дверима, за метр від мене. І нічого поки що не дає мені надію на те, що він відступить і я зможу вдихнути вільно.

Серце калатає в грудях як скажене. У голові пульсує одна думка: ти впораєшся, Емма. Завжди є запасний варіант.

- Дитинко, ти там що, вбираєшся, як на показ мод? - удавана жартівливість у голосі доноситься з-за дверей. - Чи ти всерйоз вирішила мене випробовувати на терпіння?

- Ще трохи і я готова, - намагаюся говорити спокійно. Розглядаю в дзеркалі своє обличчя. Воно чуже, без кровинки. Очі гарячково бігають. Мозок не в змозі зосередитися.

«Не так усе жахливо. Ясно, що вбивати тебе він не збирається» - чіпляюся за віру в краще, як за рятівну соломинку.

- Ну нарешті, - Альберт знову пожвавлюється, коли чує, як я повертаю замок. - А я вже боявся, ти вирішила мене продинаміти.

Постаю перед очима Альберта в усій своїй «красі» - красі жінки, загнаної обставинами в кут - у несвіжому, пом'ятому одязі.

Зате вмита і причесана - виходячи з реальності, цього має бути достатньо.

Бачу, як його очі жадібно ковзають по мені. Очі, в яких не любов. Тільки бажання володіти.

Не поганий актор вийшов би з нього. В очах Альберта, незважаючи на мій затрапезний вигляд, присутнє захоплення.

Але яка ціна його? Грош - не варто розслаблятися. Будь напоготові.

- Ходімо? - запитую його, беручи сумку, непомітно прикриваючи щоденник Густава журналами на столі. Вагаюся - брати з собою чи ні? Якщо візьму, то це приверне його увагу і менше шансів буде вберегти його від сторонніх очей.

Він зволікає. Уважно дивиться, примруживши очі. Начебто не стежить за моїми рухами, зосередившись суто на моїй фігурі.

- Так, Емма, з усього видно, що в тебе реальні проблеми, - з докором каже Альберт.

- Ти ще смієш знущатися наді мною? І це після всього того, що сталося зі мною внаслідок..., - я осікаюся і передумую говорити вголос, що думаю. - Я так страждаю, ти й уявити не можеш, як мені погано, - роблю спробу тиснути на жалість і вдаю з себе жалюгідну сирітку. - Я така нещасна, - намагаюся звучати природно й надаю голосу плаксивості.

Має ж бути в ньому хоч щось чоловіче!

Це спрацьовує. Альберт хмикає. Самовдоволений виродок. Чим гірше мені, тим краще йому.

- Ось вже не очікував. На мій погляд, я б на твоєму місці викинув усе з голови і просто насолоджувався б життям.

Ми виходимо в коридор. Усередині мене все стискається, але я йду, закликавши  самовладання.

Спокійно. Посміхайся. Грай. Скоро все закінчиться.

Я лише сподіваюся, що Артур уже близько. Дуже близько.

- А Клара запевняла мене, що в готелі я тебе не застану, але я побився об заклад із нею на сотню, що мені це вдасться, - Альберт із самовдоволеним виглядом розпинається у своїх достоїнствах.

 Ставка в сотню крон? На мене? Задешево!

Насилу стримуюся, щоб не нагрубити пихатому індику.

Спускаємося у вестибюль готелю, маючи намір відвідати кафе при ньому.

У мене вже перед очима спливають здобні булочки, рогалики з маслом і джемом. Слинки течуть.

Уява малює жаданий момент - офіціант наливає з кавника напій, що бадьорить, у чашку, що стоїть на столі переді мною.

Але мрії мої, такі тривіальні, такі примітивні, руйнуються, коли ми розуміємо, що обстановка не дозволяє здійснити свої плани.

- На жаль, це неможливо. У нас надзвичайна подія, - адміністратор трагічним голосом повідомляє нам.

- А в чому справа? - хором запитуємо його.

- Операція із затримання злочинця, - наблизившись ближче до мого вуха, каже він пошепки. - Усе оточено. Кухня не працює. Тривають слідчі дії.

- Так, а що ж нам робити? - благальним поглядом дивлюся на хлопця за стійкою бюро.

- Через дорогу є ресторан, - він підводить нас до панорамного вікна з видом на будівлю з протилежного боку.

Поки йдемо в зазначеному напрямку, в Альберта рот не закривається - хлопець вивалює на мою бідну голову подробиці свого нікчемного особистого життя.

Усе, як завжди. Навколо всі погані, один він на висоті.

Мені б його проблеми! - я поглинена роздумами про інформацію, отриману від адміністратора.

Нерозумно було б подумати, що операція, яку проводить поліція, не пов'язана з Міккі. Це напевно продовження подій, про які розповідала нам покоївка Наталі. Кухня асоціюється з плюшками, без яких залишилася дівчина.