Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

- Я така голодна. Ти не складеш мені компанію пообідати? Ні, я наполягаю, щоб ти зі мною спустився в кафе при готелі, - симетрично його рухам роблю крок, дотримуючись розумної дистанції між нами.

- Ах ось воно що. Виявляється моє малятко голодне. Тепер зрозуміло, чому ти така зла. Як баба-яга.

- То ти згоден?

- Так, я із задоволенням. Буду навіть дуже радий спільній трапезі. А ти не хитруєш, дитинко?

- Якби ти тільки знав, як я хочу їсти. У мене зовсім немає сил. Сумніваюся, що їх вистачить, щоб донести ложку до рота.

- Ну що ж ти раніше мовчала?

- Я візьму свої речі?

- То я не маю виходити з номера, щоб ти вдяглася? - хлопець дивиться на мене з підозрою.

- Ні, можеш залишитися. Я у ванній кімнат переодягнуся. Гаразд?

- Тільки без дурниць там. Врахуй, я на чеку. Провести мене не вийде, - з важливим виглядом Альберт займає позицію під дверима у ванну кімнату після того, як я з речами ховаюся в ній.