Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Після конференції невеликий фуршет. Ми присутні. Я розмовляю зі студентами, а Марк із викладачами. Звичайно, я не його дівчина, щоб підійти і поцілувавши в щоку, млосно прошепотіти: "Любий, я так втомилася, підемо в номер". Але помітивши поряд із Марком ефектну брюнетку, дуже хочеться.

Марк ввічливий і галантний. Подає шампанське брюнетці, не знімає з ліктя її руку, коли вона, зупинившись і зніяковіло посміхаючись поправляє туфлю. Вони стоять удвох і мило посміхаються, і, напевно, я надто пильно дивлюся, якщо він обертається і довго дивиться у відповідь. Дівчина кладе йому руку на плече, привертаючи увагу знову.

Ну все.

Я правда не знаю, що тоді на мене найшло і звідки узяла цю ідею. Але тоді мені здавалося… Мені, певно, нічого не здавалося. Того разу, не рахуючи Австрію і Марка в мене вдома з краваткою, я робила саме те, що хотіла.

Келих, ніби випадково вислизає з моєї долоні.

— Вибачте, — говорю голосно і впевнено, не ховаючись.

— З вами все гаразд? — питає той самий статний дядечко, Валентин В'ячеславович.

— Так звичайно. Напевно, трохи перехвилювалась після доповіді. Якщо Ви дозволите, я б піднялася до себе, — брешу і відчуваю, як червонію.

— Звісно, ​​всього доброго.

Прощаюся з деякими студентами та обережно дивлюся у бік свого викладача. Брюнетка поруч, але Марк, піднявши брову, невідривно дивиться на мене.

Здогадався. Ну і нехай.

Розвертаюсь і, сподіваюся, ефектною ходою йду до ліфтів. І коли він уже готовий зачинитися:

— Навіть не думав, що ти така ревнива, Вишне, — каже Марк і після того, як двері ліфта зачиняються, впивається в мої губи поцілунком.

Як відриваємось один від одного не знаю. Але все, чого мені так хотілося — це його і вбити. Швидко, дуже швидко йдемо коридором і коли Марк відчиняє двері свого номера, просто впихає мене всередину.

Нам обом потрібно це.

— Я так скучила, — зізнаюся, коли Марк зриває з мене спідницю.

— А я як скучив, Вишня. Вибач, моя дівчинко, не можу більше стримуватись.