Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

- Ми все пояснили.

Продовжую я.

 - Справді?! 

Зло дивиться на мене Артур. А тоді в його очах, бачу щось інше. А коли пропалює мене своїм темно - карим поглядом, то ноги підкошуються.

" Що за реакція?! "

 - Ви так весело сміялись, що й не скажеш, що вони все зрозуміли.

Ті хлопці почувши, обертаються, один з них каже.

 - Здається, це у вас проблеми, якщо ви не довіряєте своїм дівчатам.

І відходять далі до якихось дівчат. Помічаю, як Артур пропалює їх злим поглядом, а Арс зжимає кулаки.

 - Хлопці, не потрібно. Ми ж вам все пояснили.

Швидко випалюю я, щоб зашкодити бійці. Адже знаючи наших хлопців, вона точно буде.

 - Дівчатка, ви проблем на власні попи захотіли?

Говорить Арс. Ми з подругою набравшись сміливості, починаємо захищати цих хлопців, які вже здається, про нас забули. Адже спілкуються з іншими дівчатами.

Наші ж стоять з хитрими усмішками на обличчі, а руки у карманах. Артур продовжує, дивлячись тільки на мене.

- Ви що, тут робите?

 - А що, вам тільки можна розважатись, а нам ні? 

Кажу йому у відповідь.

 - Чого?!

Здивовано перепитує.

 - Ми також можемо відпочити і погуляти.

 - Ого, серйозні заявочки у наших дівчат!

Каже Артур.

 - Еге ж!

Підтверджує Арс.

Ми з подругою переглядаємося і хочемо розсміятись. Адже спрацювало те, про що казала Лінка. Але раптом, до наших хлопців підходять якісь дівчата.

 - Хлопці, ну ви чого так довго?

Одна бере під руку Арса. Це білявка з блакитними очима у досить відкритій сукні. Відчуваю, як Лінка злиться. А інша, з рудим волоссям, хапає Артура. Хлопці шоковано дивляться на них, а тоді на нас. Спочатку від образи хочеться піти, Лінка навіть тягне мене у бік виходу.

Хлопці разом випалюють.

 - Алін... Настя...

Та я і так зупиняю Лінку.

 - Подруго, ми куди?

 - Тобто?

 - Ми що, цим стервам дозволимо так із нами вчинити?

Лінка розуміючи посміхається і ми розвертаємось назад. У наших очах, "блискавки літають". Хлопці шоковано завмерають на місці  А ми з подругою, підходимо до цих дівчат. Здається, вони якось злякано на нас дивляться. Напевно, теж не очікували такої реакції.

А тоді, я хапаю руду за волосся, вона вигинається. Хоче хапнути і мене, але я не дозволяю. Це через алкоголь, злість, а можливо і ревнощі? Та у мені з'являється стільки сили. Вона кричить і просить її відпустити, але я не реагую. Молодь нас обходить і спостерігає за цим дійством. В голові гуде, чую, як хлопці щось кричать, але не можу розрізнити що саме. А тоді, відчуваю на собі його руки. Артура відтягує мене від тієї рудої. Я хочу і далі вчипитись у цю дівку і кричу.

 - Артур мій! Чуєш? Він мій, навіть думати не смій про нього! Ти мене зрозуміла?!

Артур все - таки відриває мене від неї, закидає на плече і несе з клубу. По дорозі бачу Лінку, яка тягає іншу білявку по землі. Тоді Арс теж її хапає, відриваючи від білявки і веде за нами.

 - Відпусти!

Кричу, Лінка також сварить Арса, але хлопці нас не слухають. Арс силою саджає подругу у свою машину, а мене Артур у таксі.

 - Що ти робиш?!

Сердито кажу.

 - Вдома поговоримо.

 - Де вдома?! Хіба, у нас є дім?

 - Є! 

Сердито і впевнено каже Артур. Від його впевненості, я замовкаю і ображено обертаюсь до вікна таксі. Таксист привозить нас під будівлю, Артур виходить. А я і далі ображено сиджу. Він знову злиться, хапає за руку і ривком витягає з авто.

 - Ей, легше!

Ображаюсь знову, Артур закидає мене на плече.

 - Що ти робиш? Відпусти!

 - Мені набридло з тобою сперечатись. В квартирі поговоримо. Я далі вириваюсь, злюся. А коли опиняємось біля дверей квартири, випалюю зі злості.

 - Та хто ти такий? Яке ти взагалі маєш право, зі мною так поводитись?

Він заходить у коридор і з грохотом закриває вхідні двері. Швидко опускає мене на землю і прижимає до стіни. А сам важко дихає, його очі темніші ночі. І в обличчя виддихає хрипловатим голосом.

 - Хто я такий? Ти знущаєшся, "втікачко"?!

 - Я... Ми... Я не розумію, що у нас за відносини. Два дні назад, ти ще був з Кариною, яку оголосив своєю нареченою. А тепер, ми пішли з дому. Живемо разом, але... Я не знаю...

Артур не дає договорити.

 - Настя, "втікачко", досить все ускладнювати. Ти моя дівчина, а я твій хлопець. Більше того, я тебе кохаю. Я закоханий настільки, що розум втрачаю. Розумієш?

Останнє слово, вимовляє тихіше. Від його слів у мене все обривається. Одне - це коли він батькам казав про почуття до мене, а зовсім інше - коли мені, дивлячись у очі. Від таких емоцій і злість проходить, але я знову згадую тих дівчат у клубі.

 - А ці дівчати, що до вас липли? Як ти це поясниш?

 - Настю...

Шепоче в губи.

 - Це напевно Арсові знайомі. Я їх навіть не знаю, правда. Але думаю, що після вашого з Аліною вчинку, вони більше так не робитимуть. 

І усміхається, а очі блищать.

 - Що?!

Зло питаю.

 - Нічого, просто ти така мила, коли ревнуєш. Хоча, ні! Ну як, мила? Ти була, як розлючена тигриця. А ця твоя фраза... Він мій, Артур мій!

Стає трохи соромно від моїх дій у клубі, опускаю голову, але Артур піднімає моє обличчя і дивиться у очі.

- Хіба можна хотіти більшого? Та я взагалі, крім тебе, нікого не бачу.

 - Я теж... Мені більше ніхто й не потрібний.

Теж тихо вимовляю.

 - Я кохаю тебе, "втікачко"...

Вимовляє Артур. Від його слів, тіло починає тремтіти.

" Подумати тільки, Артур щойно зізнався мені у коханні... Він мій, я відчуваю це серцем... "

 - І я тебе кохаю...

Теж кажу про свої почуття. До того ж, давні... Навіть тоді, коли його не було поруч, "серце рвалося" до нього.

А далі, світ зупиняється. Тому, що Артур мене цілує. Так ніжно, а тоді з шаленою пристрастю. Його руки бродять моїм тілом. Спочатку водить ніжно по сукні, зжимає груди. Я стогну від задоволення йому у губи. Тоді іншою опускається під сукню, доходить до трусиків і зупиняється. Легко відривається від губ і задихаючись, дивиться у очі.