Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– Мамо, я усе розповім згодом.

– Коли? – допитувалася. – Приведеш її на нашу річницю?

– Можливо, – туманно відповів. – Все, мені потрібно іти. Вибач.

– Денисе! – протягнула ображено.

– Бувай, – проказав і відключився.

Що-що, а на річницю її вести не можна. Софія – дивовижна жінка. І така невістка – мрія кожних батьків. Вона порядна, мила та добра, має хорошу роботу та обожнює дітей. Вирвати її з рук батьків чи сестри, він ще зможе. Але перед тітками, бабусями та дідусями, двоюрідними сестрами та братами, які будуть на святі, – не вистоїть. І все закінчиться тим, що їх просто там повінчають, тим паче, що на річницю прийде отець Іван, – священник, з яким товаришують його батьки.

То ж, ні, на свято він її не приведе.

– Привіт, – проказала Софія, за його спиною.

– Я тебе розбудив? Надто голосно розмовляв?

– Ні. Я прокинулася сама. Є що поїсти? – запитала, шарячи очима по кухні.

– Так, сідай.

Чоловік взяв тарілку і поклав їй велику порцію плову. Софія, побачивши гору рису, не запротестувала. Як тільки вона поклала першу ложку в рот і прожувала, він нетерпляче запитав:

– Ну, і як тобі?

– Смачно! Саме те, що я хотіла! Що ми хотіли.

Чоловік вдоволено усміхнувся. Поклав і собі кілька ложок, сів поряд з дівчиною і почав їсти.

– На сніданок будуть сирники з ягодами.

– Ти серйозно? – вражено запитала.

– Так.

– Сам приготуєш?

– Замовлю у ресторані, – проказав вже не так впевнено.

Софія розсміялася.

– Гаразд.

Коли дівчина доїла, він взявся до посуду. Але Софія заперечила і сказала, що оскільки він готував, то прибиратиме вона. Ворон не сперечався.

– Я гуляю перед сном, – повідомила, оглядаючись.

– Добре. Я із задоволенням складу тобі компанію.

– В тебе є куртка? Вечір буде прохолодним…

– Ні, – кривлячись, проказав чоловік.

За вікном посіріло. Легкий вітерець, який колихав листя, зовсім не здавався теплим. Ймовірно, у ночі задощить. А він лише у сорочці, бо піджак залишив у ресторані.

– В мене є дещо для тебе.

Витерши руки, Софія вийшла з кухні. А повернулася з легкою чоловічою джинсовою курткою.

– Має підійти, – протягнула йому.

Денис невдоволено оглянув одяг. Від куртки тхнуло хорошими чоловічими парфумами. Річ була дорога і стильна. Денис не був знайомим з батьком Софії, але дуже сумнівався, що той носить такі молодіжні речі. А брата у неї не було.

– Чия вона? – запитав з усією байдужістю, на яку був здатний.

Якщо вона скаже, що ця куртка належить її колишньому залицяльнику, він піде на прогулянку голий. Але куртку, яку носив чоловік, який у минулому заявляв права на Софію, не одягне принципово.

– Минулої осені у мене гостювала Ліна з чоловіком. Він забувся куртку, а вона шарф. З ними часто таке буває. До слова, коли вони порізно, то більше зібрані й все тримають під контролем.

– Зрозуміло, – тепер, знаючи, чия куртка, він одягнув її без роздратування. Джинсовка була трохи широка в плечах, але загалом підходила йому. – Ходімо?

– Так, – проказала, накидаючи на плечі кофтинку.

Вони вийшли з дому і дівчина повела його вузьким тротуаром. Через кілька будинків пара звернула на іншу вулицю, яка прилягала до невеликої лісової посадки навколо ставка.

– Чому ти досі не розповіла батькам? – запитав. – Мої теж дізналися про це лише сьогодні. Я саме розмовляв з ними, коли ти повідомила, що у лікарні, – пояснив. – Але сестрі я сказав ще два тижні тому.

– Я збиралася розповісти. Але, якщо твої обставини змусили тебе зізнатися, то мої…, – вона замислилася, – мої навпаки, заставили промовчати.

– І коли ти їм розкажеш?

– Скоро, – туманно відповіла.

Софія привіталася з літньою парою, яка йшла їм на зустріч. Жінка ховала усмішку, а чоловік подивився на Ворона з цікавістю.

– Чому ти розповів спочатку сестрі? – запитала.

– Ми дуже близькі. Я та Аліса були з тих небагатьох дітей, які в дитинстві зовсім не сварилися. Хоча і були причини, бо якось тато приніс лише один снікерс на двох. Добре, що у мами були кухонні ваги, скориставшись якими ми порівну розділили батончик.

– Я думала, що…

– Що я завжди був багатим? – розмріявся. – Ні.

– А ресторани?

– Перший ресторан, який більше нагадував чебуречну, я відкрив у двадцять вісім. А до того десять років безвилазно сидів за кордоном і заробляв гроші. То чистив картоплю у Німеччині, то тягав ящики з овочами у Франції. Коротше, постійно тинявся біля дорогих закладів. Я не вмію готувати щось вишукане та ексклюзивне. Але відмінно знаю, яке освітлення повинно бути у залі та наскільки важливі для кухні свіжі продукти.