Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Такі занепадницькі настрої породжували певне нехлюйство у методах роботи СВР серед її нью-йоркської команди. Насправді, можливість процитувати слова Споришева і Подобного, сказані під час розмови у безпечній кімнаті у квітні 2013 року, так само, як і під час багатьох інших, існує тому, що всі ці недолугі російські шпигуни — сюрприз! — записувалися. Повсякчас. Споришев і Подобний як корисні ідіоти мимоволі притягли записуючі пристрої ФБР у свою «зіркову палату» — в прямому сенсі цього слова у те, що вважалося, надсекретним, безпечним місцем комунікації в російській місії ООН. Фактично, усе, чим вони займалися в Нью-Йорку упродовж багатьох років, відстежувалося, записувалося і вивчалося ФБР, а двоє шпигунів були не в курсі.

Федеральні агенти, які їх прослуховували, проймалися деяким співчуттям до цих двох зажурених російських невдах. Вони скаржилися. Багато. Споришев, наприклад, здавалося, потерпав від неспроможності завербувати хоча б якусь корисну американську бізнесвумен. «Пропозиції не відкидалися вороже, — це найкраще, про що він міг відзвітувати. — Маю чимало ідей щодо таких дівчат, але їх важко втілити, бо вони не дозволяють тобі зблизитися», — пояснював він якось в надійно захищеній кімнаті.

Під час цієї ж розмови Подобний трохи понив, що його починає дратувати перспективний контакт, який йому вдалося налагодити. Кілька місяців раніше він на симпозіумі з впливу сланцевого буму на світ розговорився з молодим нью-йоркським бізнесменом-початківцем. Скидалося на те, що 18 січня 2013 року цього американця, Картера Пейджа, Подобному послали самі небеса. Сорокаоднорічний випускник Військово-Морської академії США, який відкрито розповідав, що на початку 90-х був штатним науковим співробітником Комітету зі збройних сил Палати представників. Також він був відомим русофілом: навіть говорив російською, ну або ж намагався. Його нещодавня дисертація на здобуття наукового ступеня була присвячена питанням керівництва енергетичною галуззю у багатих на нафту колишніх радянських республіках Центральної Азії. Центр зі світових питань Нью-Йоркського університету уклав з ним контракт як з доцентом. Спілкуючись з Подобним, він пояснював, що там вів курс під назвою «Світова енергетика». І майже професор був більш ніж просто науковцем. Пейдж сказав би, що його двома пристрастями були «розвиток бізнесу і міжнародні відносини». Десятьма роками раніше він працював у московському офісі «Меррілл Лінч» і дослужився до посади головного операційного директора групи з інвестицій в енергетику і виробництва електричної енергії. Він залишався затятим прихильником російського енергетичного сектору. Схоже, на початку 2013 року головною цариною його інтересів був державний газовий монополіст «Газпром». «Упродовж багатьох років я був їхнім радником», — любив розповідати Картер Пейдж.

Пейдж говорив про себе як про одержимого ідеєю природного газу тоді, коли він спонтанно зустрівся з молодим аташе російської місії в Нью-Йорку, і, здається, нове знайомство з Подобним його надихало. 13 березня 2013 року, менше ніж через два місяці після першої зустрічі з Подобним, Пейдж зарезервував назву нової компанії, до якої входив сам: ТОВ «Глобал нечьюрал гез». За кілька тижнів по тому він зареєстрував компанію в Оклахомі. За документами, офіційна штаб-квартира містилася, очевидно, усього за чотири милі дорогою вниз від кампусу «Чесапік енерджі». Було схоже, ідея підприємства полягала в просуванні природного газу як альтеративного чистого палива майбутнього — так само, як це роками робив Обрі Макклендон. Те, що в 2013-му ця ідея трохи тхнула вчорашнім днем, рішучості Картера Пейджа не похитнуло. Голова у Пейджа варила повільно, але результативно. Коли у травні того ж року вони знову зустрілися з Подобним за «кока-колою» в Нью-Йорку, понад усе Пейджа цікавило, як стати центром зв’язку між російською і американською зацікавленістю в природному газі. Щонайменше, так це озвучив Пейдж, надаючи пояснення члену Постійного спеціального комітету Палати представників з розвідки Майку Квіглі під час допиту в 2017 році.

«Тож ви удвох говорили про «Газпром»?» — запитав Квінлі.

«Очевидно, про це йшлося, так, — відповів Пейдж. — Переважно говорив я, розповідав про деякі речі, обговорювані з «Чесапік енерджі».

Ця зустріч з Подобним, розповів Пейдж поміж іншим Квіглі, також була чудовим шансом попрактикуватися з російської мови зі справжнім росіянином. «Я розповів йому, що раніше працював з [«Газпромом»] і тому знаю, що він дуже схожий із «Чесапік енерджі» в Сполучених Штатах. Через надлишки природного газу в Техасі, Оклахомі і по всьому світу такі люди, як Обрі Макклендон, який, як мені було відомо на той час, був генеральним директором і засновником «Чесапік енерджі», шукали нових способів підвищити попит на природний газ. І Росія, за збігом обставин, у той же час також шукала, як це зробити, поставивши за мету збільшити використання природного газу в транспортних засобах». Якщо вслухатися, про що говорив Пейдж з конгресменом, можна собі уявити розчарування Подобного. Картер Пейдж мав схильність балакати без упину, але його слова рідко були сповнені якогось важливого змісту.

Схоже, навесні 2013 року Пейдж аж зі шкіри пнувся, щоб привернути увагу російських енергетичних босів. Як працівник Центру національної політики, мозкового центру національної безпеки США він написав пост у блозі, оспівуючи «лідерство» Іґоря Сєчіна у «наведенні мостів» із західними нафтовими компаніями, такими як «Екксон». Одночасно зі зверненнями до адміністрації Обами щодо впровадження «надзвичайних обмежень для російських політиків, як ми бачимо в минулорічному списку Магнітського, що нагадує чорні списки епохи Маккартні», він також нарікав на немилосердне ставлення до Сєчіна американської преси. «Часто невиправдане неналежне ставлення до Росії та її лідерів в американських медіа ще більше вкорінює давні тенденції до непорозумінь, тим самим надійно прикриваючи таку ж кількість політичних помилок з боку керівництва США».

Нема жодних свідчень, що навесні 2013 року Пейдж і Подобний підтримували будь-які серйозні особисті контакти. Кілька разів написали один одному електронкою, раз чи двічі подзвонили. За словами Пейджа, він переважно пропонував Росії свій власний погляд на стан світової енергетики. Це означало передачу записів лекцій й списку літератури, які Пейдж приготував для своїх занять в Нью-Йоркському університеті, «лише у значно, значно спрощеному викладі. І, чесно кажучи, він дивився на них таким скляним поглядом, — пояснював пізніше Пейдж. — У моїх студентів того року це викликало набагато більшу цікавість й допитливість. Він майже не виявив ніякого інтересу».

Розчарування Подобного Пейджем до квітня 2013-го зростало. Шпигун був упевнений, що прагнення Пейджа заробити великі гроші на природному газі робило того вразливою ціллю — ціллю, яка може передати щось по-справжньому цінне або дієве. Подобного осяяло, що називати Картера Пейджа «корисним ідіотом» напівправда. Він виявився не дуже корисним. «[Він] написав, що дуже шкодує, що поїхав у Москву і забув перевірити