Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

видовищних заходів зачерпнув величезну кількість води. Гігантський сталевий гак вивалився зі свого кріплення, і його довелося для надійності приварити до палуби. Величезні «якірні кулі», розповів хтось Франку, вирвалися зі своїх зламаних кріплень і розбіглися по палубі. І, що значно небезпечніше, морська вода потрапила в непідвищені паливні клапани. За кілька хвилин до півночі один двигун «Ейвіка», залитий морською водою, заглух. До третьої години ранку наступного дня усі чотири двигуни померли, затоплені водою.

Вертольоти Берегової охорони передали запчастини, й екіпаж «Ейвіка» спромігся відремонтувати й запустити двигуни. Упродовж наступних трьох днів викликали різні човни Берегової охорони і приватний буксир, «Елорт», щоб самотужки або в тандемі зі спішно відродженим «Ейвіком» буксирувати «Куллук». Коли погода чи тоннажність «Куллука» не тягли його назад або в бік берега, буксири могли утримувати рівновагу або просунутися вперед на один вузол, що дорівнює швидкості дитини, що повзає на чотирьох. Або, якщо точніше, то певно, швидкості дитини, яка вчиться повзати. На прохання «Шелл» Берегова охорона здійснила небезпечний вертолітний порятунок людей, які опинилися в біді на «Куллуку», який невтомно качало. Через вагове обмеження, знадобилося три окремі поїздки, щоб доставити цих вісімнадцятьох нахлібників у безпечне місце. Плюс: чоловіки вижили, щоб працювати ще один сезон. Мінус: евакуація всього персоналу також позбавила «Куллук» можливості скинути якір.

У переддень новорічної ночі усі судна, окрім «Елорта», вийшли з ладу, а погода знову набрала зловісних обертів. Того дня вітер пришвидшився до 60 вузлів, а хвилі піднялися до 35 футів, штовхаючи «Куллук» до берега. Капітан «Елорта» наказав врубити обидва двигуни на всі 100%, використавши всі їхні 10 196 кінських сил лише на те, щоб знерухомити «Куллук». А тоді завила бортова сигналізація буксира. Випускний колектор перегрівся, двом двигунам загрожувало загоряння. Капітан «Елорта» дроселював до потужності 85 і спостерігав, як величезний, приємний китовому оку синьо-білий корпус, який він буксирував, дрейфував до берега. Зрештою, о 20:00, у новорічний вечір, співробітники Берегової охорони наказали «Елорту» звільнитися від «Куллука» і рятуватися самому. Бурове судно вагою у 28 тисяч тонн — без керма, без людей і зі 143 галонами дизельного пального, 1000 галонами авіаційного пального і 12 тисячами галонами різних нафтопродуктів — через сорок хвилин сіло на мілину на острові Сіткалідак. Місце відпочинку було приблизно за чотирнадцять сотень миль від Сієтла. Так скінчилися нові навчання; на цій віддаленій скелястій береговій лінії завершилася демонстрація найвищих стандартів роботи арктичного бурильного сезону 2012 року.

Кілька місяців по тому «Шелл» оголосила перерву в програмі буріння на Алясці. 2015 року компанія вдалася до ще однієї спроби видобутку в свердловині Чукотського моря і оголосила, що там нічого немає. «У найближчому майбутньому, як було оголошено, «Шелл» в Арктичну Аляску не повертатиметься».

РОЗДІЛ 17

Такі народжуються раз на кілька десятиліть

Прагнення до оновленого статусу наддержави було для путінського уряду в 2013 році непростим завданням, і щоденний тягар робити усе потрібне, аби російський прапор майорів високо, покладалося геть на всіх, кого це стосувалося, аж до найнижчих чиновницьких рангів. Візьмімо до прикладу Віктора Подобного, двадцятип’ятирічного агента колись славної іноземної розвідки, який не дуже тішився зі свого останнього призначення. Наприкінці 2012 року молодого Подобного направили до Нью-Йорка під прикриттям як офіційного аташе Постійного представництва Російської Федерації в ООН. Разом з поплічником, секретним агентом служби зовнішньої розвідки Іґорем Споришевим, публічно відомим як торговий представник російського уряду, що працює в США, Подобному не бракувало завдань у порядку денному. Пара мала виконувати досить «чисту» роботу в російських урядових офісах у Нью-Йорку, щоб уникнути підозр стооких агентів американської контррозвідки (Споришев розумів, що він, найімовірніше, приверне увагу ФБР, оскільки його батько був кадровим співробітником КДБ). Водночас дует працював як зв’язкові з одним із небагатьох нелегалів під глибоким прикриттям служби зовнішньої розвідки, якого уряд США не зачистив під час облави в 2010 році. Від Споришева й Подобного також очікували, що вони ретельно прочісуватимуть міські університети й бізнеси в пошуках американців з хорошими зв’язками, яких можна завербувати як кротів та інформаторів. Шансів схилити співчутливих професора чи банкіра супроти Сполучених Штатів останнім часом практично не було. Трохи більше шансів було роздобути трохи бруду — компромату, як казала служба зовнішньої розвідки, — на деяких американців, щоб шляхом шантажу зробити з них завербованих Росією агентів. Найімовірнішим був сценарій знайти знудьгованого або наївного молодого академіка або позаштатного співробітника аналітичного центру, який мимоволі б злив корисну інформацію. Схоже, «корисний ідіот» був 2013 року останньою великою надією російської шпигунської мережі в США.

До того часу, як у місто прибув новонавернений Віктор Подобний, загальні настрої російської шпигунської індустрії в Нью-Йорку зсунулися в бік деморалізації. Йому не знадобилося багато часу, щоб і собі перейняти таке ж ставлення. Узимку й на початку весни 2013 року Подобний і Споришев годинами просиджували у надзвичайно засекреченому приміщенні російського офіса ООН на 67-й Східній стріт на Манхеттені, нарікаючи на марність агентства, якому вони сумлінно служили. Владімір Путін міг осипати почестями Анну Чапман й інших нелегалів, депортованих із США 2010 року, але арешт і публічна ганьба на Заході дуже підірвали репутацію найбільш просунутого відомства служби зовнішньої розвідки, Управління С. Поза сумнівом, нинішня партія агентури СВР (Служби внєшнєй развєдкі), що базувалася в США, дивилася перший сезон нового популярного телевізійного серіалу «Американці», джерелом натхнення для зйомок якого стало викриття російської шпигунської мережі в безіменних околицях Нью-Джерсі й Массачусетса. Творці, однак, перенесли свою драму назад у часі, в 1980-ті роки, коли ставки були набагато вищими, а наддержави конкурували як рівні суперники.

Молодий Подобний час від часу заступався за нинішній стан шпигунської програми. «Передусім Управління С — єдина розвідка, яка є справжньою розвідкою», — нагадав він Споришеву якось під час спілкування у безпечній кімнаті у квітні 2013 року.

«Так було», — нагадав йому старший і досвідченіший агент. Було, але минулося. Споришев чудово знав, що єдиний нелегал у його підпорядкуванні в Нью-Йорку годився не більше, ніж для пошуку інформації про бізнесові справи, яка й так була доступна пересічному читачеві «Волл-стріт джорнал».

«Ну, я не знаю, як зараз, — поступився Подобний, але не без бою. — Гляньте, в Штатах навіть «С» не змогло нічого вдіяти. [ФБР] спіймало десятьох з них. Хоча потім Путін і намагався їх виправдати, мовляв, перед ними не ставили навіть завдань, вони були опорними пунктами на випадок воєнного стану. Вони ні хріна тут не робили, розумієте; згоден, нетрадиційність має більший ефект, але навіть