Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Минуло вже вісім днів!… І нічого не сталося, Інґеборґ. Пауль у розпачі. Пауль виснажений, Паулеві ведеться недобре. Він більше не має жодної сили, цю історію неодмінно потрібно правдиво викрити. Я прошу Вас, зробіть для цього все, що тільки Ви можете. Доведіть до людей, що ця історія ганебна{979}, і що не можна споглядати її бездіяльно.

Усе це триває вже сім років{980}, для Пауля стає вже запізно, дуже пізно, тут не йдеться лише про слова, не йдеться лише про втішання, тепер потрібно діяти, люди мусять писати в газети{981}, мусять викривати брехню, ганьбити наклепи, однак вони мусять робити це швидко, Інґеборґ, вони мусять робити це без зволікання. Їхній обов’язок — робити це в ім’я Правди, в ім’я Поезії, що є одним і тим же — тут потрібний бунт, потрібне обурення, не можна дозволити, щоб усе це тривало далі. Я ще раз це повторюю Вам, Інґеборґ, Пауль більше не може. Він щоразу чекає, коли надійде пошта, щоразу, коли виходять газети, його голова переповнена всім цим. Для іншого більше немає місця. — Та чи могло б бути інакше після цих семи років?

Повернувшись із Цюриха, він насправді знову був повен надії, повен сили й рішучості працювати, майже щасливий. Та відтоді він не побачив ані рядка. В НЦЦ{982} кількома рядками згадано про відозву в «Рундшау»: оце все, це дуже мало, і якщо на цьому все закінчиться, це буде жахливо. Був ще телефонний дзвінок від Арміна Молера{983}, колишнього наці, який, якщо цього ще не сталося, хоче написати ще щось для газети Рихнера; Ви розумієте, що саме це не додає нам особливої радості, і що ми сподіваємося на інші втручання, аніж саме його. Армін Молер, колишній наці, береться захищати Пауля: Ви ж розумієте, Інґеборґ, яка це образа.

Казак: Пауль телефонував йому, коли повернувся з Цюриха, він хоче «Пісок з урн»…. Так, звісно, однак чи справді треба бачити докази{984}? Чи неможливо піднятися проти тих, хто зводить наклеп на Пауля, реагувати відразу, коли нападають на його «Фугу смерті»{985}, викривати мерзенності, якими його оточують через неї? Хіба не можна описати його обурення, не тримаючи в руках його першої збірки? Усе це жахливо. У присутності Пауля люди повні обурення, вони його слухають, однак як тільки його немає, все втрачає на силі, так, ніби нічого їх не турбує.

Інґеборґ, Ви бачилися з Вебером, можливо, Ви знову мали розмову з директором Бурґтеатру{986}, Ви написали про це Максові Фрішу. Я Вас благаю, робіть це, робіть це без зволікання й тримайте Пауля в курсі того, що відбувається.

Зателефонуйте йому, будь ласка{987}. Допоможіть людям діяти. Якби ж Ви знали, наскільки Пауль самотній, наскільки нещасний і цілковито зруйнований через те, що йому випадає на долю.

Я Вас благаю, зробіть усе, що тільки Ви можете, щоб якомога швидше сталося щось позитивне. Не залишайте його без новин.

У неділю до Парижа приїде пані Фішер{988}, ми мали побачитись з нею у друзів. Однак… яким неймовірним це не видається, туди запрошені також і друзі К.Ґ., ось до чого дійшло. Пауль сам не знає, кого зустріне у своєму видавництві. Він учора відмовив.

Ось така ситуація, Інґеборґ, вона дуже погана. Дозвольте мені ще раз сказати Вам, що необхідно діяти, швидко діяти — не залишайте Пауля в біді, тримайте його в курсі справ. Ви можете допомогти йому. Зробіть це, прошу. Зробіть це негайно. І не словами чи втішаннями, вони його не розрадять. Факти, вчинки, конкретні й відважні дії — в ім’я Правди, в ім'я Поезії, в ім’я Пауля, я прошу Вас, я благаю про це.

Сприймайте, будь ласка, мого листа винятково як особистого й не розмовляйте ні з ким про те, що я написала Вам про Паулів стан.

Ми в цілковитому розпачі, я кажу про це Вам, Вам, яка зможе це зрозуміти.

Жизель.

227 {989} Інґеборґ Бахман до Жизель Целан-Лестранж, Уетікон ам Зее, 3.12.1960

3 — 11 — 60{990}

Ма chère Gisèle, …

Моя дорога Жизель,

я щойно отримала Вашого листа. Я розумію Ваше занепокоєння, однак прошу Вас не впадати в розпач, не тепер! Коли Пауль від’їхав, у понеділок{991}, я написала Максові Фрішу — з огляду на нерегулярність італійської пошти, я очікую відповіді тільки наступного тижня. Того ж дня я зустрічалася з паном Вебером, він дуже квапився, я змогла тільки попросити його про статті Сонді{992}, копії надійшли лиш учора, через помилку в адресі (Кірхґасе!){993} Тепер я побачу Вебера наступного понеділка (або за день), щоб поговорити про це предметно. Учора я зробила копію, щоб мати змогу краще інформувати, й надіслала її разом із листом панові Леонгардту (Ді Цайт). Я дуже надіюся, що він щось зробить, і надіюся, що віднайшла слова, щоб переконати його, щоб пояснити, наскільки це потрібно і спішно. Завтра я йду до директора Міського театру{994}, який сьогодні надвечір повертається з подорожі; він також, відразу після Пауля, від'їхав.

Жизель, повірте мені, я роблю все можливе, я справді займаюся цим! Усе це не виходить мені з думок! Та нам треба мати терпіння, ницості, яка триває вже сьомий рік, не вдасться зупинити всього за тиждень. Ви зможете заспокоїти Пауля. Обидва дні, коли Пауль був тут, я була дуже щасливою, після цього жахливого і хворобливого року довіра повернулась до мене. Люба Жизель,

Інґеборґ

Десь 14-го я відїжджаю