Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Світло в серпні 📚 - Українською

Читати книгу - "Світло в серпні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світло в серпні" автора Вільям Фолкнер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 121
Перейти на сторінку:
тільки безмежжя незліченних комах і, нахилившись до вікна, вдихаючи гарячий, непорушний, щедрий у своєму розмаїтті дух землі, споминає, як колись замолоду, ще юнаком, він любив темряву, як уночі залюбки ходив чи сидів самотою серед дерев. Тоді земля, деревна кора втілювались у плоть, дичавіли, повнилися дивовижними, зловісними напіврозкошами-напівжахіттями й навіювали їх. Йому було страшно, моторошно. Він любив, боячись. А одного дня в семінарії відчув, що вже не боїться. Немовби десь зачинилися двері. Він уже не боявся пітьми. Просто ненавидів її й утікав від неї — до стін, до штучного світла. «Так, — думає Гайтавер, — не треба було мені відвикати від молитви». Відвертається од вікна. Одна стіна тут заставлена книжками. Він спиняється перед ними, шукає й нарешті знаходить потрібну. Це Теннісон. У цій книжці сторінки з ослячими вухами, позагинані. Священик має її ще із семінарських часів. Сівши біля лампи, гортає книжку. Це триває недовго. Незабаром у вишуканому галопі мови несміле запаморочення, повне всохлих дерев і засушених прагнень, плине гладко, швидко й мирно. Це краще, ніж молитися, не завертаючи собі голови роздумами вголос. Це щось таке, як у храмі слухати монотонні наспіви євнуха мовою, якої йому навіть нема потреби не розуміти.

Розділ 14

— У цій халупі хтось є, — сказав помічник шерифові. — І не ховається, а живе там.

— Піди подивися, — наказав той.

Помічник пішов і повернувся.

— Це жінка. Молода. Схоже на те, що вона тут надовго облаштувалася. А Байрон Банч розташувався в наметі неподалік тої халабуди. Десь так, як звідси до пошти.

— Байрон Банч? — перепитав шериф. — А що за одна ця жінка?

— Не знаю. Вона нетутешня. Молода. Розказала мені все про себе. Я ще й не зайшов, а вона вже стала оповідати, наче промову виголошувала. Наче призвичаїлася таке робити, втяглася в це діло. Видно, приїхала сюди звідкись там із Алабами, щоб знайти свого чоловіка. Ще перед нею він приїхав сюди шукати роботу, а невдовзі ця жінка рушила за ним, і по дорозі люди їй сказали, що він тут. Слухаю — а тут нагодився Байрон Банч та й каже, що прояснить мені всю справу. Запевнив, що хотів вам усе це розповісти.

— Байрон Банч, — повторяє шериф.

— Так, — стверджує помічник. — Каже, що вона має родити. І на те недовго чекати.

— Родити? — дивується шериф, зиркнувши на помічника. — І ще й з Алабами. Звідкись-там. Тільки не кажи мені, що й Байрон Банч вигулькнув невідь-звідки.

— А я понад те, що знаю, нічого не кажу, — відповідає помічник. — Не стверджую, що це Байронова дитина. Та й Байрон не стверджує. Я просто переказую те, що він мені переповів.

— Ага, — каже шериф. — Розумію, чому вона тут. Через одного з тих хлопців. Через Крістмаса, га?

— Ні. Байрон і про те мені сказав. Вивів мене надвір, щоб вона не почула. Запевняв, що прийде до вас і все розкаже. Це Браунова дитина. Та тільки це не Браун. Зветься він Лукас Берч. Байрон мені розповів. Про те, як той чи то Браун, чи то Берч покинув її в Алабамі. І перед тим як виїхати, той лайдак торочив, що нібито має знайти роботу, облаштувати житло й тоді вже забрати її до себе. І тут уже їй час підходить, а від нього ні слуху ні духу: що там він, як там він. Тому й вирішила не чекати далі. Подалася пішки й розпитувала дорогою, чи хто знає такого собі Лукаса Берча. У всіх просилася підвезти і всіх, що підвозили, питала, чи знають його. Ото хтось якось їй підказав, що є тут такий — Берч, чи Банч, чи ще якось. Працює він на деревообробній фабриці у Джефферсоні, отож хай туди прошкує. Вона дісталася сюди в суботу на возі, коли ми всі були на місці вбивства, пішла на фабрику й зустріла Банча замість Берча. Байрон сказав, що, не подумавши, ляпнув: її чоловік — тут, у Джефферсоні. А тоді признався нам: вона, мовляв, так напосілася, що довелося сказати їй, де той живе. Однак не сказав, що цей Браун чи Берч уплутаний із Крістмасом у вбивстві. Просто повідомив їй, що відлучився у справах. А таки, мабуть, це можна назвати справами. Та принаймні роботою. Я ніколи в житті не бачив, щоб хтось був такий захланний на тисячу доларів і стільки задля неї терпів. Отож ця жінка сказала, що цей Браунів дім, напевно, і є той, що Лукас Берч пообіцяв їй підготувати, щоб жити разом. І перебралася туди, щоб дочекатися, поки Браун повернеться, залагодивши ці справи. Байрон пояснив, що не міг відрадити її від цього заміру, бо не хотів відкрити всю правду про Брауна після того, як стільки їй набрехав. Пообіцяв мені, що прийде до вас і все розповість, та тільки ви це самі дізналися, він ще й не встиг її влаштувати, як годиться.

— Лукас Берч? — перепитав шериф.

— Я й сам здивувався, — відповів помічник. — Що будете робити з ними?

— Нічого. Гадаю, вони там нікому не зашкодять. Дім не мій, то й не вижену її звідти. Як їй Байрон сказав, той Берч, чи Браун, чи як там його довгенько ще буде зайнятий.

— Чи скажете ви Брауну про неї?

— Мабуть, ні, — відказав шериф. — Це не моя справа. Не цікавлять мене дружини, яких він покинув в Алабамі чи ще десь. Хто мене цікавить, то це чоловік, з яким Браун злигався, відколи приїхав до Джефферсона.

— Так воно і є, — загиготівши, підтвердив помічник. Посерйознішавши, задумався на хвилину. — Якщо він не дістане своєї тисячі, то їй-бо помре.

— Навряд чи помре, — заперечив шериф.

У середу, о третій ночі, до міста приїхав негр охляп на мулі. Зайшов додому до шерифа й розбудив його. Добрався сюди з негритянської церкви за двадцять миль звідси, просто з нічного чування. Цього вечора, якраз коли співали гімн, ззаду щось оглушливо грюкнуло, і парафіяни, озирнувшись, побачили чоловіка на порозі. Двері були не замкнені, навіть не зачинені, та він, очевидно, вхопив клямку, шарпнув і так торохнув стулкою об стіну, що хоровий спів пронизало виляском, як пістолетним пострілом. Тоді рвучко рушив проходом між лавками, над якими обірвався спів, до амвона, де завмер священик, не випроставшись, не опустивши рук і не закривши рота. І тут люди побачили, що прибулець білошкірий. У густому печерному сутінку, ще примарнішому від світла двох гасових ламп, годі було розпізнати, який він, поки не дійшов до середини проходу. Ось тоді й розгледіли, що на виду

1 ... 72 73 74 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло в серпні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло в серпні"