Читати книгу - "Інґа"

По-перше, Бюро ще не володіло всією інформацією, що вже містилася в Уїнчелових плітках. На початку січня воно все ще не знало, який саме офіцер військово-морських сил проводить ночі в квартирі Інґи. Крім того, ФБР не знало і про те, що Інґа зверталася з розлученням до адвоката, і достовірно не відало, що Джозеф Кеннеді був розчарований цим романом, бо приховував це навіть від власних дітей. Лише кілька людей було в курсі всіх складників матеріалу Уїнчелла, і лише в одного був мотив побачити його публікацію: у Джозефа Патріка Кеннеді.

Зустрівшись із кмітливим Фейошем і все зрозумівши, Кеннеді навряд чи вважав ситуацію із Джеком та Інґою «дуже кумедною», неважливо, що він там міг сказати Кік. Він усе своє свідоме життя вкладав багато сил та грошей у створення іміджу Кеннеді — взірцевої американської (і католицької) родини. Якби його другий син вплутався у те, що могло стати напрочуд брудним розлученням, то це заплямувало б такий імідж і підірвало б всі плани Кеннеді стосовно себе і синів, особливо щодо політичної кар’єри Джо-молодшого.

Уїнчелл пояснював, що отримав інформацію про Джека та Інґу від колеги колумніста Дрю Пірсона, який шостого січня написав йому, що Інґа «накинула оком на сина екс-посла Джозефа П. Кеннеді, і що Старий Джо дуже цим розлючений і схвильований»{560}. Пірсон відіслав цього листа Уїнчеллу вже за кілька днів після зустрічі Кеннеді з Фейошем у Нью-Йорку.

Ані Уїнчелл, ані Пірсон так і не розповіли, чому останній не використав інформацію у власній колонці «Вашинґтонська карусель», а передав її колезі, хоча існує кілька вірогідних пояснень. Пірсон був колишнім зятем Сіссі Паттерсон, і його брат Ліон все ще працював у Times-Herald. Паттерсон усе ще любила Пірсона, навіть після його розлучення з її донькою, але їхні стосунки погіршилися після Перл-Харбора, бо він виступав за війну, а вона не могла відмовитися від своїх ізоляціоністських поглядів. Певно, пам’ятаючи не лише про симпатію Паттерсон до Інґи, а й норов колишньої тещі, Пірсон, можливо, побажав уникнути громів і блискавок, якими вона тепер закидала Уїнчелла[50].

Але можливо, що Пірсон передав Уїнчеллу інформацію не з власної волі. Кеннеді завжди не подобалося, якщо його діти дізнавалися, як він втручається в їхнє життя. Кожен з них знав, що батько (таємно чи ні) смикає за мотузки, але з багатьох причин — любов, страх, гроші — вони ніколи не протистояли його маніпуляціям.

Наприклад, Уайта приголомшила розповідь Кік про те, що її батько завжди наймав приватних детективів перевірити тих, з ким зустрічалися його діти. «Це справжні професіонали, — казала йому Кік, — тож доповіді бездоганні». Позаяк Уайт вважав себе розпусником, то спитав, як же батько дозволив їй з ним зустрічатися? «О, він вважає тебе фривольним, але нешкідливим», — відповіла вона{561}.

Але що старшими ставали діти, тим хитрішим — Кеннеді. «Старий Джо вже тоді навчився приховувати свої справи, — казав Уолдроп. — Він був доволі розумним для того, щоб явно виказувати свої почуття перед дітьми, побоюючись, що його несхвалення викличе їхню протидію, але й безумовно не збирався просто сидіти і дивитися, як адюльтер із жінкою нашкодить репутації Джека»{562}.

Ймовірно, що Кеннеді переказав Пірсону свої хвилювання стосовно зв’язку Джека з Інґою і попросив передати інформацію Уїнчеллу, щоб створити додаткове підґрунтя особистої невинності, якщо Джек подумає, що за оприлюдненням скандалу стоїть батько. Джозеф Кеннеді непогано знав Уїнчелла, який іноді бував в його резиденції у Палм-Біч, а Пірсон був його близьким другом. Джеку було відомо, що батько стає постійним джерелом інформації для колонки Пірсона і що той часто пише її для зиску Кеннеді. Наприклад, коли він прозондував ґрунт наприкінці 1939 року щодо реакції суспільства на ідею, що Кеннеді може стати кандидатом у президенти у 1940 році, якщо Рузвельт не балотуватиметься на третій термін{563}.

Кеннеді довірив би Пірсону потай все облаштувати, що той і зробив, обставивши все так, що всі дійові особи (крім Інґи) вважали, що інформацію Уїнчеллу злила ФБР. Завдяки інтимним стосункам із однією дитиною Кеннеді і дружнім — з іншою, Інґа зрозуміла розмах їхнього батька.

Ті, хто припускав, що Гувер передав інформацію Уїнчеллу, помилково вважали, що йому сподобалося створювати проблеми для Джозефа Кеннеді. Насправді ж той «був старим другом директора»{564}. Ще з початку 1930-х років і до обрання Джека президентом Кеннеді підтримував листування із Гувером, яке складалося «майже повністю з улесливих для того листів», їхній пік припав на 1955 рік, коли Кеннеді написав Гуверу, що «для Америки було б найбільшим благом», якби той виставив свою кандидатуру у президенти, і пообіцяв, що Гувер отримає «всебічну можливу підтримку»{565}, незалежно від якої партії — демократичної чи республіканської — балотуватиметься.

Не бажаючи проблем для Джозефа Кеннеді, Гувер хотів йому допомогти, бо любив його лестощі. Вважаючи побачення Джека з Інґою надто аморальними, він із задоволенням долучився б до їхнього завершення. Після виходу колонки Уїнчелла, безумовно за наказом Гувера, Джозефа Кеннеді почали регулярно інформувати про стан розслідування справи Інґи — хоча й не до кінця