Читати книгу - "Інґа"

Хоча документальних доказів і нема, але якщо Джозеф Кеннеді і не був джерелом для Уїнчелла, той все одно зіграв йому на руку. Все це лише запустить низку подій, які врешті-решт розділять Інґу та Джека, хоча ледь не призведуть до його загибелі.

13 січня 1942 року, наступного дня після виходу колонки Уїнчелла у Washington Times-Herald і ще в двох тисячах інших газет, Джека повідомили телефоном, що його переводять із Вашинґтона на іншу кабінетну роботу на військовій верфі у Чарлстон. Як згодом зізнавався журналістові Джек (не для преси): «Вони запроторили мене аж у Південну Кароліну, бо я зустрічався зі скандинавською білявкою, яку вони вважали шпигункою!»{567}

Управлінню військово-морської розвідки (УВМР) вже кілька тижнів було відомо, що Джек «розважається» з Інґою, і там вже розмірковували, куди б його перевести подалі від скандалу{568}. Відчуття нагальності швидшого переведення зросло під кінець грудня, коли керівництво УВМР дізналося, що ФБР стежить за Інґою. УВМР надало ФБР світлини, на яких видно, що Джек був саме тим офіцером, який проводив ночі в Інґи, і відтоді ці організації ділилися інформацією і навіть функціями розслідування.

9 січня 1942 року начальник оперативного штабу BMC передав запит на переведення «Джозефа Фіцджеральда Кеннеді» (не лише у ФБР виникали проблеми з іменами) у Бюро навігації, але там не бачили сенсу одразу його задовольняти, бо мали купу нагальніших справ — Америка вже другий місяць перебувала в стані війни{569}.

За словами боса Джека, капітана Семюела Хантера, після появи колонки Уїнчелла серед старших офіцерів УВМР раптом запанувало «справжнє шаленство». Управління було серед тих, кого нещадно критикували за помилки розвідки, які призвели до катастрофічних втрат Перл-Харбору, тож його командування не бажало, щоб критику обтяжила ще й суспільна думка, буцімто УВМР допустило проникнення в свої ряди Мати Харі. Дехто, зокрема заступник директора Управління Говард Кінґман, хотів взагалі звільнити Джека з лав BMC. Це, за словами Хантера, стало б чорною плямою в біографії Кеннеді, через яку його президентство стало б «радше сумнівним»{570}.

З огляду на те, що Джек був сином колишнього посла Джозефа Кеннеді, а також увагу, яку б привернув військово-морський трибунал, перемогла твереза думка. Вирішили, що найкращим варіантом буде просто швидко відіслати Джека з Вашинґтона і, якщо можливо, тримати його подалі від Інґи. З цією метою Джекові заборонили від’їжджати з чарлстонської військової верфі далі, ніж на 110 кілометрів, що означало — жодних поїздок у Вашинґтон без спеціального дозволу, хоча, звісно, УВМР не могло б утримати Інґу від поїздок у Чарлстон{571}.

Тим часом Джозеф Кеннеді подзвонив Джекові обговорити колонку Уїнчелла, його швидке переведення і як все це може вплинути на його стосунки з Інґою.

Оцінюючи серйозність роману Джека та Інґи, мусимо зауважити, як війна з її переживаннями підсилила емоції і стиснула час для мільйонів, чиє життя цей конфлікт поставив із ніг на голову. Загальним гаслом тих днів було «Carpe diem»[51], а масова культура зосередилася на тому, як швидко початкова пристрасть може перерости в глибокі почуття. У стрічках, подібних до «Годинника» 1945 року з Джуді Ґарленд і Робертом Уолкером, показували, що це може статися менш ніж за день. Натомість Інґа з Джеком мали у своєму розпорядженні безкінечні два місяці для поглиблення своїх стосунків.

Можливо, як і Джон Уайт двома місяцями раніше, на початку їхніх стосунків ані Джек, ані Інґа не думали, що зв’язок буде серйозним. Вони не просто дедалі більше усвідомлювали свою дивну сумісність, яка поглибить їхні стосунки попри зовнішній вплив, але за ці два місяці, доки вони зустрічалися, змінився й весь світ. Ба більше: через розслідування ФБР і колонку Уїнчелла, вони вже пройшли через стрес, який лише зміцнює стосунки, якщо не може їх знищити.

Друзі і родина знали, яким сильним став цей зв’язок. Торберт Макдоналд запевняв Інґу, як багато вона значить для Джека і як сильно її кохання його змінило, а тепер він говорив Кеннеді, якою відданою йому є Інґа. Макдоналд писав Джекові, що недавно бачився з Інґою у Вашинґтоні і «мав довгу розмову на єдину тему — стримував нудоту якомога довше, щоб виконати роль твого посланця. Вона або шалено тебе кохає, або всіх дурить. “Як він, що він сказав, і т. д. і т. ін.”»{572}. Тим часом Кік сказала Інзі, «що збожеволіє, якщо та не припинить весь час говорити про Джека»{573}.

Зіштовхнувшись із ревнивим чоловіком, осудом родини, розслідуванням ФБР, а тепер ще й з вимушеною розлукою, Інґа і Джек вже неодноразово зрозуміли, що, як Ромео і Джульєтта, вони є нещасними закоханими. їхнє кохання дістало ту глибину і пристрасть, яких би не було за інших обставин — і таких почуттів уже більше не буде в їхньому житті. Тож в оцінці серйозності намірів Джека та Інґи залишитися разом на все життя найважливішим є те, чи надто така можливість хвилювала батька Джека.

Інґа була присутня, коли Джек