Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П’ятий номер 📚 - Українською

Читати книгу - "П’ятий номер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П’ятий номер" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 88
Перейти на сторінку:

– Ну, то як, Валь? Не родичі ж ми!

– А мовчать про все будете? – спитала різко.

– Як гроб! – вдарив себе в груди Микола. – Кажи швидше, бо зараз таки Петрик прийде.

– Чого це ви його Петриком звете?

– Подобається так мені. Ну!

Валька вагалася.

– Звідки я можу знати, що ви мовчатимете?

– Слово тобі даю!

– Що мені з вашого слова?

– То, може, язика собі врізати?

– Не мішало б! – всміхнулася Валька. І раптом посерйозніла. – Приходьте завтра у вісім.

В сінях уже рипнули двері.

– Куди?

– Кашперівська, чотири. І отрєза не забудьте.

15.

– Я багато нить не можу, – сказав Микола. – Голова в мене слабка. Пару чарок вип’ю, і вже мені памороки забиває.

– А мені от нічого, – тонко озвався Горбатий. – Тільки співать дуже хочеться.

– Ну, то й заспіваймо. Я теж до цього діла охочий.

– Надовго приїхали? – спитала Валька, заїдаючи хлібом із ковбасою.

Микола взяв зі столу редиску і з хрумкотом відкусив.

– Може, й назовсім. Хочу тут на роботу устроїться.

– Ми думали, ви за Андрія сердитеся, – сказав Горбатий.

– Чого мені за нього сердитись? – засміявся Микола. – Хай за себе сердиться. Дурнем вродився, дурнем йому й бути.

Валька й Горбатий засміялися.

– От бачите, вже мені в голову починає вдаряти. Не буду я більше пити…

– Та пийте вже, Миколо, пийте, – присунулася ближче Валька. – Це воно тільки спершу так. Потім голова прояснюється.

– Як мало буде, я ще збігаю.

– А чого ж, – сказав Микола, витягаючи туго напханого гаманця. – В мене тут не на одну півлітру стачить.

Очі в Горбатого і Вальки стали як у сухотників. Горбатий ковтав пережоване і ніяк не міг проковтнути.

– Я знаю, що у вас гроші є, – всміхнулася Валька. – Сховайте, щоб не згубили!

– В житті ще нічого не губив! – Микола засвітив добродушною всмішкою.

На порозі виросло дві дитячі постаті. Мали незвично серйозні личка і широко розплющені очі.

– Я сказала: гулять! – трохи верескливо крикнула Валька.

– Валік у штани оно наробив.

– Піди, Петю, прибери, – гидливо зморщилася Валька.

– Ти чого оце не просився? – закричав Горбатий і плеснув малого по сідничці. Удар прозвучав, як по подушці.

– Виведи його у сіни, щоб не смерділо, – наказала Валька.

– Він у тебе за няньку! – засміявся Микола.

– А чого б мав хліб даремно їсти? В нього це непогано виходить.

– Скільки оце твоєму малому?

– Та вже більше двох, – Валька взяла пляшку і почала наливати.

– Без мене не пийте, – всунув із сіней голову Горбатий. – Я його зараз підмию.

– А тобі чого тут треба? – гримнула Валька на старшого.

– Я більше не хочу гулять, – понуро відповів той.

– Та хай залишається! – сказав Микола, п’яно поводячи головою над столом. – А то воно негарно й виходить: прийшов онука побачити, а його й катма.

Валька блиснула оком, але промовчала. Хлопець підійшов до столу і задивився голодними очима на ковбасу. Микола наклав кусник на хліб і подав. Той взяв несміливо й відійшов. Сів у кутку на малий ослінець і почав похапцем їсти, чвакаючи й сопучи.

Горбатий наливав у сінях в миску воду.

– Ти десь робиш? – спитав Микола, щипаючи Вальку за стегно.

1 ... 72 73 74 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятий номер"