Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П’ятий номер 📚 - Українською

Читати книгу - "П’ятий номер"

249
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П’ятий номер" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 88
Перейти на сторінку:

– Воду газіровану продаю, – незворушно відказала Валька.

Зайшов Горбатий, тягнучи під пахвою малого з голим задом.

– Щоб мені просився, пойняв! – крикнув Горбатий і жбурнув малого на ліжко.

– А ти, Петрику, на базар уже не ходиш? – спитав Микола.

– Вже там урвалася ниточка, – сказав Горбатий, присідаючи до столу. – Я тепер Вальчиних дітей гляджу. Ну, а гриби починаються, то по гриби ще ходжу. Беруть, аж просять!

– І рибу продаєш, – сказав незворушно Микола. – Піхоцький приносить, а ти й продаєш.

– Ви, Миколо, як міліціонер, – хихикнула Валька.

– Та про це ціла вулиця знає. І про м’ясо Степанове.

За столом запанувала раптом тиша. Валька й Горбатий напружено дивилися на Миколу.

– Забагато ви знаєте! – сказав крізь зуби Горбатий.

– Це я сказав до того, що нам свариться не треба. – І Микола засвітив добродушною всміщкою. – Жити мирно нам треба. А будем жити мирно, то, може, і я вам у пригоді стану.

Вони знову випили: на столі була тільки редиска й хліб. Микола з хрумкотом розжовував редиску.

– Мама, гаму! – сказав голозадий із ліжка.

– На хлібця! – кинув йому шматок Горбатий.

– Баски хоцу! – прогув голозадий.

– Шурко, дай йому ковбаси! – гукнула Валька.

Але Шурко запихав до рота всіма пальцями рештки ковбаси. Малий ревів.

– Заткнись! – заверещала Валька. – Заткнись, бо пояса дам!

Малий і справді «заткнувся». Сидів із розкритим ротом і квадратними очима.

– Умови до життя у вас непідходящі, – сказав Микола. – Півпід вал, двоє дітей та й інвалід. Писати вам треба.

– Куди ж писати? – зацікавився Горбатий.

– Начальству писати. Мовляв, так і так, неудобне життя, діти й інвалід. Вони зараз на це дивляться.

На столі стояла порожня пляшка.

– Подай, Петю, ще ту самогонку, – ліниво озвалася Валька.

– А може, я лучче збігаю, – трохи невдоволено сказав Горбатий.

– Давай самогонку, сказала!

– А вона без зілля? – по-п’яному витріщився Микола.

– Він боїться! – тонко вигукнула Валька і розсміялася. – Чуєш, Петю, він боїться!

Горбатий ніс, хихикаючи, зелену пляшку з увігнутим дном, заткнуту чорним гумовим корком.

– Та ми ж самі будемо з вами пить, – мирно сказав Горбатий. – А хто собі лиха хоче?

– Заткнись, Петька, – сказала Валька і присунулася до Миколи ближче. – Хай от Микола про нову квартиру розкаже.

– Написать вам треба, – сказав Микола, гикнувши. – Хочете, я й напишу. Дай-но води, Петрику, зап’ю!

Він знову гикнув і повів мову далі, коли вже напився води.

– Слабкий я на випивку, – сказав. – Та от, хочете, я й напишу. Там, на районі, до мене багато підходять, щоб я написав. А добре діло людям чому не зробить? Матимете нову квартиру в новому будинку, тепер їх до чорта будують!

– Остогидла мені ця конура! – скрикнула Валька.

Горбатий наливав у чарки.

– Мені не лий, – сказав Микола. – Я вже більше не питиму, нє! Голова в мене до випивки слабка: зовсім я уже п’яний. Добре діло я вам зроблю, чому не зробить. Добре діло зробить – це для мене як дитині цукорка з’їсти!

– І-і! – сказала Валька, присуваючи до себе чарку. – Микола боїться нашу самогонку пить. Дивись, як її треба.

Вона перехилила до рота чарку і за мах ковтнула все, що в ній було. Горбатий поспішив за сестрою, відтак утер губи.

– Хороша водка, – сказав скоромовкою. – Зовсім не худша казьонки. Я її беру в такому місці, що не обдурять.

Валька сиділа, підперши рукою щоку.

– Заспівай, Петю, – попросила вона розчулено. – Може, от і Микола з нами заспівав. Давай, серденько.

«Серденько» заспівав. Високим, гарним і чистим голосом, широко розтуляючи рота: звук був такий сильний, що аж шибки задзеленчали.

– Петя міг би в артисти піти, – сказала Валька, втираючи око. – Коли б не був він калічка, їй-богу, зі сцени міг би співать. Так уже славно виводить!

1 ... 73 74 75 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятий номер"