Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз 📚 - Українською

Читати книгу - "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"

369
0
12.05.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дари пігмеїв" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75
Перейти на сторінку:
десь блиснув зайчик лінзи фотоапарата. Він у цьому не був переконаний, але щось тривожне пробігло по його тілу і воно вкрилося гусячою шкірою.

День видався таким самим неспокійним, як і ніч. Зайшовши до свого кабінету, Вітольд запросив до себе Мілу Бездух.

— Щось нездужається, Міло, — поскаржився він. Міла це зрозуміла по-своєму. Вона зсунула папери, поклала їх на стілець і підстрибнула на вільне місце стола.

Миронович посміхнувся.

— Ось бачите, вам одразу стало легше. А зараз буде ще легше...

— Ні, ти краще злізь зі столу.

Вона зіскочила і стала перед ним на коліна. — Тепер буде зовсім легко. Тільки я зачиню за собою двері. Папи нема... Папа дає інтерв’ю... А я візьму у вас.

— Не треба, Міло. Не той настрій.

— Настрій зараз підніметься.

Міла чомусь тепер йому нагадала Роксану. Так могла говорити тільки Роксана. Звідки у Міли такий стиль наслідування, копіювання? Ох, ці жінки, як вони швидко вміють переймати те, чим можна завоювати чоловіка.

Він більше не опирався. «Чорт з тобою, — подумав він. — Ніч все одно минула в безсонні і без секс-наслідків». Він погладив її по білій голівці. Міла мала гарні золоті коси...

Після густої чорної кави, яку вона йому приготувала, все одно хотілося спати.

— Ти у мене забрала багато сил...

— Я хотіла як краще...

— Ти справді солодка і... несподівана, мов «Кіндер-сюрприз»...

— Я тільки вчуся, — щиро промовила Міла. — Читаю еротичні журнали, оповідання. Заглядаю в Інтернет. Мали б ми з вами час і не такі кабінетні умови, я б вам показала ще й не таке...

— Іншим разом, — Вітольд притягнув її до себе і поцілував у щічку. Вона цим не вдовольнилася і поцілувала його ще в губи.

— Я таки поїду посплю, — сказав він.

— Поїдьте, поїдьте. Шкода, що я не можу з вами...

— Хтось, Міло, і на господарстві має залишитися. Усі папери на підпис — на заступників, — він помахав їй рукою.

— Роксана додому повернулася пізно ввечері. Миронович, одягтись в темно-брунатний халат, сам собі нагадував шейха. Під халатом, окрім рідного тіла, Роксана не знайшла нічого. Вітольд чомусь уявив собі пігмеїв і не тільки. «А все-таки добре, коли тіло голе: ніщо не тисне, не врізаються гумки в боки, ніщо ніде не тріщить по швах і взагалі легко, просторо. Ніби тебе сьогодні мама народила».

Роксана наче вловила його думки і одразу кинулася до його халата.

— А ми зараз перевіримо... А що там у нас на друге?.. — взялася за своє. — О, які ми маленькі... Але нічого... кинемо резерв головного командування ставки і генералісимус по стійці «струнко» віддасть і нам честь...

— Роксано, не дурій... Це ж не гумка...

— Дурненький, більший виросте...

Вони сіли за стіл. Він налив собі в бокал улюбленого «Хеннесі». Роксана віддавала перевагу «Хванчкарі».

— Роксано, у Конго померли оператор і працівник посольства. Це чи не той, що просив тебе про свою майбутню кар’єру?

— Щось я пригадую, — Роксана піднесла склянку з вином до губ і раптом передумала пити.

— Це неприємний симптом. Тобі, мабуть, слід про всяк випадок залишити країну, — мовив Миронович.

— Ти так гадаєш?

— Мені не хотілось би, щоб це позначилося на нашій майбутній дитині. Тебе допитуватимуть неодмінно.

— А куди держсекретар дивитиметься?

— На сьогоднішній день я відведу від тебе всі підозри. Та й виклик на допит, як свідка. Але завтра...

— А завтра, любий, не буде, — впевнено мовила Роксана. — Все залишиться на своїх місцях. Операція «Поцілунок пігмея» відбудеться успішно.

— Не знаю чому, але я тобі хочу відповісти взаємністю, — Вітольд піднявся з-за столу з фужером коньяку.

— Не зовсім зрозуміла.

— Я хочу переписати твою спадщину назад. — А по хвилі додав: — І свою...

— Оце вже ти здурів! — Роксана обернулася до нього. — З якого це дива?

— З того самого... Я тебе теж дуже кохаю... І думаю про майбутню дитину. — У нього ледь не вирвалося: — «Досить того, що він так і не довідався, яка в нього була перша дитина — хлопчик чи дівчинка від Рози. І де вона тепер живе і як? У розкошах чи бомжує? А татусь купається в золоті. Облизує ікру на стегнах дорогих повій для віп-персон». — Миронович випив коньяк до дна. — Завтра я перепишу все на тебе.

— Нізащо. Чуєш: ні-за-що, — вона припала до його грудей.

— Я своїх рішень не міняю. Ти знаєш — коментарі тут зайві.

Роксана сіла і довго дивилася на нього нерозуміючим поглядом з-під своїх величезних вій.

— Я тебе люблю, — нарешті вимовила вона. — Безмежно люблю. Я не розумію, чому ти мені все переписуєш? Невже ти гадаєш, що з тобою щось станеться?

— Я не про себе дбаю, — він налив ще брунатної прозорої рідини і випив. — Я дбаю про вас, — на останньому слові він зробив наголос. — Ти завтра виїдеш до Португалії. Там добрий, гарний народ. Мабуть, найкращий в Європі. Там і народжуватимеш...

Він згадав Розу і додав:

— Сидітимеш біля вікна і дивитимешся тільки на гарних дівчат або юнаків. Наша дитина має бути вродливою... як ти...

— Дякую, любий. Я все зроблю, як ти порадиш. Ти в нас розумний. Передбачливий...

— Завтра має відбутися «таємна вечеря». Кандидат дав згоду. Мені зателефонував генерал і, як ми домовилися, сказав пароль: риба найкраще клює в Яготині. На Супої. Отже, вони виїжджають за місто. Вечеря має бути суто рибною. Все взято з японської кухні: суші, сашимі, роли та інші страви з сирої риби і традиційних далекосхідних делікатесів. Із салатів — «чукка» з маринованих водоростей і саке та сливове вино.

— Ти так говориш, ніби сам замовляв меню, — посміхнулася Роксана.

— А воно так і було. Я ж згадав «Планету суші». Пригадуєш, ми з тобою були у цьому японському ресторані на день народження «газотрейдера»?

— А-а, — засміялася Роксана. — Сябусябу і сукіякі.

1 ... 74 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"