Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Борислав сміється, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Борислав сміється" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 86
Перейти на сторінку:
А яку ж вам маємо по­ру­ку да­ти?

- І се та­кож не та­ка страш­на річ, як на око ви­даєся. Ми хо­че­мо за­ло­жи­ти со­бі ка­су, з кот­рої би був для нас по­ря­ту­нок у вся­кій пот­ре­бі. От­же, ми жа­даємо, що­би те­пер, за­ки маємо ста­ти на ро­бо­ту, кож­дий влас­ти­вець від кож­дої ко­ша­ри впла­тив до тої ка­си де­сять ринських, а від­так щоб обов’язав­ся так са­мо від кож­дої ко­ша­ри да­ва­ти тиж­не­во по ринсько­му. Та й на тім ко­нець.

Герман сто­яв, вит­рі­щив­ши очі, і не ба­чив ні­чо­го. Се пос­ліднє жа­дан­ня заїха­ло йо­му мов довб­нею в тім’я. До­сі, чу­ючи скром­ні і дріб­ні жа­дан­ня ро­біт­ницькі, він в ду­ші по­чи­нав уже смі­яти­ся з ро­біт­ни­ків, що зад­ля та­кої мар­ни­ці за­чи­на­ли аж ці­лу бун­та­цію. Але те­пер по­ча­ло йо­му про­яс­ню­ва­ти­ся. Він від­ра­зу по­ба­чив, до чо­го во­но йде з тим жа­дан­ням.

- Але що ж вам се за по­ру­ка? - до­пи­ту­вав він, чи­ня­чи­ся, що не ро­зу­міє ці­лої ва­ги ро­біт­ницько­го жа­дан­ня.

- Се вже на­ша річ,- від­по­вів Ста­сю­ра.- Впро­чім, як са­мі ба­чи­те, по­ру­ка не­ве­ли­ка, але що ж ді­яти, та­ка вже на­ша бід­на до­ля, що й по­ру­ки ліп­шої ма­ти не мо­же­мо.

«Ще й кпить, бес­тія!» - ду­мав со­бі Гер­ман, і сам не знав, що ді­яти з тим жа­дан­ням: чи тор­гу­ва­ти­ся, чи прос­то від­тя­ти. Але од­но і дру­ге ви­да­ва­лось йо­му од­на­ко не­без­печ­ним. Швид­ко він на­ду­мав­ся.

- Ні, не мож­на сього,- ска­зав він рі­шу­че,- та­ко­го жа­дан­ня й не став­ляй­те, бо не діс­та­не­те! Ви­га­дуй­те яку ін­шу для се­бе по­ру­ку!

- Яку ж ви­га­ду­ва­ти? До­сить нам сеї од­ної. Ко­ли ви га­даєте, що сього не мож­на, то при­га­дай­те ви що ін­шо­го, але та­ко­го, що­би нам нап­рав­ду ру­чи­ло.

- Я би га­дав, що вам по­вин­но вис­та­чи­ти на­ше чес­не сло­во.

- Еге-ге, чес­не сло­во! Знаємо ми та­кі чес­ні сло­ва! Ні, вже чес­не сло­во ін­шим ра­зом, а те­пер зро­біть так, як ми жа­да­ємо. Чес­не сло­во хі­ба вдо­дат­ку, так бу­де на­йліп­ше.

- Але, лю­ди доб­рі,- по­чав уго­во­рю­ва­ти Гер­ман,- що ви со­бі га­даєте з та­ки­ми жа­дан­ня­ми? Ви ду­маєте, що ви ту якісь ца­рі чи са­мов­лад­ни­ки! Не вис­тав­ляй­те­ся на сміх! Жа­даєте мно­го, а не діс­та­не­те ні­чо­го,- то весь Бо­рис­лав вас ви­с­міє!

- Весь Бо­рис­лав нас вис­міє? А хто ж то та­кий той Бо­рис­лав? Бо­рис­лав, па­ноч­ку, то ми! І на нас те­пер прий­шла по­ра пос­мі­яти­ся над ва­ми! Чи ми діс­та­не­мо що, чи не діс­та­не­мо, се вже по­то­му по­ка­же­ся, але на те­пер від своїх жа­дань не відс­ту­пи­мо, будь-що-будь!

- Як ва­ша во­ля,- ска­зав Гер­ман,- я ска­жу влас­тив­цям о ва­ших жа­дан­нях і при­не­су вам від­по­відь! Бу­вай­те здо­ро­вії

І він кив­нув їм гор­до го­ло­вою і вий­шов.

- А що, са­мі ви­ди­те,- ска­зав по йо­го ви­хо­ді Бе­недьо,- що доб­ре ми втра­фи­ли, жа­да­ючи від жи­дів вкла­док до на­шої ка­си. Все во­ни да­дуть нам те­пер, як при­тиск на них,- але се їм най­тяж­ше прий­де­ся. А се по­вин­но нас нав­чи­ти, що імен­но на тім ми по­вин­ні най­тверд­ше сто­яти. Будь-що-будь, дов­го во­ни не мо­жуть опи­ра­ти­ся, тре­ба нам тілько твер­до пос­то­яти за своїм! Во­ни доб­ре зна­ють, що як нам те­пер да­дуть з кож­ної ко­ша­ри по де­сят­ці, то ми за­раз на дру­гий тиж­день змо­же­мо їм знов та­ку са­му бун­та­цію під но­сом зро­би­ти!

Між тим Гер­ман в тяж­кій за­ду­мі йшов бо­рис­лавською ули­цею. «Чи чорт який на­ро­зу­мив тих лю­дей, чи що та­ко­го ста­ло­ся? Ад­же ж як їм від­ра­зу зго­ри тілько гро­шей ски­ну­ти, то се ви­не­се кілька ти­сяч, і во­ни на то­ту су­му в кож­дій хви­лі змо­жуть нам зро­би­ти ще ліп­шу ко­ло­мий­ку. А так їх за­ду­ри­ти, що­би відс­ту­пи­ли від то­го жа­дан­ня, то та­кож не вдасться. Чорт би поб­рав та­ку шту­ку!»

Прийшовши до­до­му, дов­го ще ду­мав Гер­ман над тим ді­лом і ні­як не міг до­ду­ма­ти­ся до доб­ро­го кін­ця. Вже й по­лудне ми­ну­ло, на­дій­шла тре­тя го­ди­на. Юр­бою ва­лять жи­ди до Гер­ма­но­во­го до­му, щоб по­чу­ти від нього жа­дан­ня ро­біт­ни­ків. Але, по­чув­ши їх, і сві­ту не ра­ді ста­ли.

- Ні, не мож­на, не мож­на! - крик­ну­ли всі в один го­лос.- Се нас зруй­нує, се нас з тор­ба­ми ме­жи ха­ти пус­тить!

- Га, то ос­таєсь нам од­но: че­ка­ти, по­ки їх за­со­би не ви­че­р­па­ються.

- І сього не мож­на!

- Та бо ви як ді­ти,- скрик­нув гнів­но Гер­мар.- Ні до­ма ме­не не ли­шай, ні в по­ле не бе­ри! То що ж ро­би­ти? Мір­куй­те са­мі, чи є який ліп­ший ви­хід.

Жиди при­тих­ли.

- Може би, мож­на де­що ви­тор­гу­ва­ти?

- Ні, не мож­на. Вже я трі­бу­вав,- і не за­ходь з то­го бо­ку.

- Га, то най їх усі чор­ти по­бе­руть, ко­ли та­к! - скрик­ну­ли жи­ди.

- І я так ка­жу,- до­дав Гер­ман,- але з то­го для нас по­міч не­ве­ли­ка.

В тій хви­лі Ле­он, що мов­чав під час ці­лої тої пе­ре­пал­ки, при­су­нув­ся до Гер­ма­на і шеп­нув йо­му щось до уха. Гер­ман стре­пе­нув­ся і на­пів­ра­діс­но, а на­пів­нас­міш­ли­во по­зир­нув на нього.

- Тілько ви знов ме­ні не заїжджай­те з моїм вчо­раш­нім лі­бе­ра­ліз­мом,- про­шеп­тав він, ус­мі­ха­ючись.- Що ді­яти? Not bricht Eisen, 13 а лі­бе­ра­лізм не за­лі­зо!

«Такі-то ви всі лі­бе­ра­ли, по­ки та­ним кош­том!» - по­ду­мав со­бі Гер­ман, але на­го­лос ска­зав:

- Що ж, ва­ша ра­да не зла! Нам те­пер о од­но хо­дить: зла­ма­ти на­ра­зі їх упір, а се пев­но, що їх тро­ха охо­ло­дить. Ко­би тілько уда­ло­ся.

- Як не вдасться? Му­сить уда­ти­ся. Тре­ба тілько взя­ти­ся по­ряд­но.

- Та що та­ке, що та­ке? - до­пи­ту­ва­ли жи­ди.

Ле­он кільком по­чав шеп­та­ти до уха свій про­ект, кот­рий ми­гом на­по­шеп­ки роз­ніс­ся по світ­ли­ці. Ніх­то не ва­жив­ся вис­ка­за­ти йо­го го­лос­но, хоч усі зна­ли, що во­ни тут «са­мі свої».

- Гурра, се раз про­ект! - скрик­ну­ли ра­діс­но жи­ди.- Те­пер ми їм по­ка­же­мо, хто з ко­го нас­мієся, ха, ха, ха! Про­ве­де­мо! Як кіт­ку за стеб­лом, про­ве­де­мо!..

- Так, зна­читься, прис­таєте? - спи­тав Гер­ман, ко­ли уляг­ся ве­се­лий го­мін.

- Пристаємо, прис­таємо,- ро­зу­міє­ся, з тою ключ­кою.

- Коли так, то зби­рай­мо­ся ж всі ра­зом і хо­ді­мо до них. Усі жа­да­ні гро­ші тре­ба їм зло­жи­ти за­раз, зго­ри, і завт­ра не­хай на ро­бо­ту ста­ють!

З го­мо­ном ви­ру­ши­ли жи­ди з Гер­ма­но­вої світ­ли­ці. Гер­ман ос­тав­ся на хви­лю по­за­ду, прик­ли­кав Морт­ка і дов­ге­нь­ко щось з ним ба­ла­кав. Ли­це Морт­ко­ве, ря­бе і по­га­не, про­яс­ни­ло­ся при

1 ... 73 74 75 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Борислав сміється, Франко І. Я."