Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

«А він не настільки простий, яким може здатися», – подумав Костянтин Демидович. Але вголос мовив:

– Отже, навчений гірким досвідом, ти не показав викладачеві ОЗПіОТ усіх своїх талантів… Припустимо. Ну, а товаришам? З товаришами як?

– Та-а-а… ніяк, власне. Я намагався їм допомогти, але вони сказали: «Академіку, якщо ти розумніший від нашого викладача, – треба було не в Києві у КПІ вчитися, а їхати в Москву чи в Новосибірськ».

– Вибач, «Академік» – це… хто? Це ти, наскільки я зрозумів?

– Так, я. У школі мене Професором називали, в інституті ж до Академіка підвищили, – він мимоволі посміхнувся.

– А тоді дозволь іще поцікавитися: якщо ти й справді аж такий розумака, то чому обрав Київ, а не ту ж таки Москву, справді?.. Та ще й металургію вивчати кинувся, добре розуміючись на програмуванні… Дивний ти.

– А я Київ люблю! – з несподіваним запалом мовив практикант. – От люблю, і все! Не знаю, як це пояснити… Це моє місто, і край. А от щодо металургії, то тут…

Його очі раптом спалахнули:

– Металургія – це красиво! Я був зачарований розплавленим металом!.. До речі, коли після дев’ятого класу ми були на практиці в обчислювальному центрі НДІпроектреконструкції…

– Це на бульварі Лесі Українки, двадцять шість?

– Так, це там же, де Інститут ДІПРОмісто. Отож тамтешні програмісти гороскопи обраховували. За їхніми розрахунками виходило, що я – Козеріг, і одна з підходящих професій для Козерога – це робота з металом. Ну-у-у, то я на своєму місці, виходить! І тепер на захисті я усім таку «родзинку» в дипломі піднесу, що ніхто мені не насмілиться пхати дрючки в колеса.

Практикант широко всміхнувся, явно задоволений своєю вигадливістю. Звісно, його план за версту відгонив авантюрою, однак якщо все вийде…

– Ти якими мовами програмування володієш, хвалько нещасне? – спитав Костянтин Демидович трохи насмішкувато.

– Ну-у-у, чому ж одразу хвалько?.. – знизав плечима практикант. – У мене за школу, між іншим, золота медаль. А в школі нам давали профорієнтацію на програмістів-обчислювачів. Тому ALGOL і FORTRAN – це наше все. А знаючи FORTRAN, я вже й BASIC вивчив самостійно. У нас на Подолі у двадцятій школі сформували чи не найперший на весь Київ клас із підготовки програмістів.

– Не найперший, але один з перших, – уточнив Костянтин Демидович. Як раптом його немовби електророзрядом прошило! Невже?..

– Отже, ти на Подолі школу відвідував? І живеш, ма- буть, там?

– Ага, – кивнув Спартак.

– А не підкажеш, як твоїх батьків звати?

– Тата звуть Андрієм Федоровичем, маму – Агатою Самсонівною. А ви що, можливо, знаєте їх? Мабуть, знайомі з татом… Він колись працював тут, в ІЕЗ імені Патона лаборантом у відділі електрошлакового переплаву, але вже давно перейшов до Інституту надтвердих матеріалів.

– Так-так, про батька твого йдеться. Звісно, про нього. Ми не те щоб знайомі були, але я просто чув від Медовара[85] дещо…

Практикант щось відповів, проте Костянтин Демидович не слухав його. Натомість знову замислився про дивний сон, який бачив сьогодні вночі.

Отже, Агата Самсонівна? Та це ж вона – Гатя!.. Ну так, природно, та сама єврейська подружка його колишньої пасії, яка одружилася за покликом серця, не слухаючи ніяких розумних доводів! Вони обидва шалено закохалися – і ця Гатя, і її Андрій, звичайний селянський син, як кажуть про таких – «пролетар від сохи». Ну так, Сюзанка їх же колись познайомила – як він міг забути?..

То от звідки йому знайоме прізвище СИВАК, написане на шухлядці їхньої шафи, що у коридорі!.. А Спартак цей… То він, по всьому виходить, є сином найкращої подруги дитинства його колишньої пасії?! Золота медаль за школу… Без п’яти хвилин диплом з відзнакою – якщо не завалять… І треба ж, щоб сьогодні вночі йому Сюзанка наснилася! Містика, та й годі. То як можна не повірити, що в житті таки стаються найнезвичайніші речі?..

– Ну гаразд, годі вже, годі, – перервав Костянтин Демидович молодого чоловіка, який продовжував щось бубоніти. – Скажи мені останнє: ти хоча б розумієш, що потім на матеріалі твого диплому хтось із протеже твого завкафедрою спокійно напише й захистить кандидатську дисертацію?

– А мені на це начхати, – практикант раптом зробився серйозним. – Був такий німецький письменник Леон Фейхтвангер, який на час війни емігрував до США. От саме в еміграції Фейхтвангер і написав цикл віршів під псевдонімом «Дж.-Л. Ветчік», один з яких називається «Pep!», що з англійської перекладається «Начхати!». Розумієте? Начхати – і все! І край.

І він продекламував:

«Пеп» від англійського – pepper-перець… В Америці

це приблизно означає:

«Начхати! Обійдеться! Тримайся! Вище голову, брате!»

Особливо якщо нерви здають, або дружина – в істериці,

або зі справами зашився, тоді саме час сказати:

Пеп!

– А без віршів?.. Прозою тобто?

– Якщо прозою, то нехай що хочуть, те й роблять.

– А ти знаєш, що Нехай – це моє прізвище? – запитав Костянтин Демидович з удавано суворим виглядом.

– А моє прізвище Сивак, і що з того? – практикант анітрохи не розгубився. – Я про інше кажу. Головне, щоб мене на захисті не завалили, а по справедливості оцінили. Без всяких пасток, яку готує мій керівник. Отож якщо принесу вдосконалений диплом з математичною главою – гадаю, що він достатньо розумний, щоб не валити мене. Це в його ж інтересах – дати мені захистити законний диплом з відзнакою, а потім відпустити працювати в ІЕЗ імені Патона. А все інше?.. Інше мені байдуже, і край!

– Який ти щедрий!.. Дивись, не пошкодуй у майбутньому, – Костянтин Демидович навіть пальцем погрозив жартома.

– Та таким уже мене мама виховала, що треба й про себе не забувати, і людям у разі чого допомагати. Отож я їм математичну главу, а вони…

– Гаразд, давай-но підіб’ємо підсумок. По-перше, ніяких розмов ні з Аделіною Єфремівною, ані зі мною у тебе не було. Ми до твоїх справ непричетні жодним чином. Домовилися?

– Домовилися, – енергійно кивнув практикант.

– От і добре. По-друге, сходи до читальної зали нашої інститутської бібліотеки, візьми там торішній липневий номер журналу «Вопросы специальной электрометаллургии». Зокрема знайди нашу з Аделіною Єфремівною та іншими співавторами статтю «Досвід тривимірного математичного моделювання процесу електронно-променевого переплаву титанових відходів». Цю статтю можеш узяти за основу.

– А чогось простішого, часом, нема? Бо тривимірна модель, знаєте…

– Що, студенте, поверхневих та об’ємних інтегралів злякався? – вперше за час їхньої розмови Костянтин Демидович дозволив собі всміхнутися. – Ну от, а кажеш, що медалі-і-іст!.. Груди ко-о-олесом викотив!..

– Нічого