Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне 📚 - Українською

Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

50
0
04.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх" автора Лоран Біне. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:
class="p1">Інтернет-сайт, створений для того, щоб зацікавити чеських підлітків історією селища Лідіце, повністю зруйнованого нацистами в червні 1942 року, пропонує інтерактивну гру, зміст якої полягає в тому, щоб «спалити Лідіце, витративши на це якомога менше часу».

Газета «Ліберасьйон», 6 вересня 2006 року

242

Результати роботи ґестапо настільки мізерні, що мимоволі замислишся: а чи взагалі вони шукають убивць Гайдріха. Ґестапівцям потрібен цап-відбувайло, на якого можна зіпхнути свою безпорадність, і одного вони, здається, знайшли: чиновника з міністерства праці, який 27 травня ввечері дозволив відправлення потяга із чеськими робітниками до Берліна. А що трьох десантників досі не виявлено, то ця ниточка видається ґестапівцям не гіршою за будь-яку іншу. І ось уже «встановлено», що троє вбивць (ба ні, розслідування потроху просувається, якщо вже відомо, що вбивць було троє) були саме на цьому потязі. Слідчі з Печекового палацу можуть навіть повідомити подробиці втечі, часом просто приголомшливі: злочинці протягом усієї дороги ховалися під полицями, а потім скористалися короткою зупинкою в Дрездені, щоб вистрибнути з вагона і зникнути без сліду. Звісно, припущення, що терористи покинули Чехословаччину, щоб шукати сховку в Німеччині, може видатися дещо сміливим, однак ґестапівців не так легко збентежити. Але чиновник вирішує не здаватися, він захищається й заскакує їх зненацька: так, він дозволив відправлення потяга, але зробив це на вимогу Берліна, міністерства авіації. Тобто самого Ґерінґа. До того ж цей педантичний чиновник зберіг копію дозволу на відправлення з печаткою празької поліції. Тому, якщо він і припустився помилки, то ґестапо має розділити з ним відповідальність. У Печековому палаці вирішують забути про цю версію.

243

Ідея, як вибратися з цієї безвиході, приходить комісарові Паннвіцу, цьому стріляному вовкові, тонкому знавцеві людських душ. Паннвіц міркує так: атмосфера терору, яку німці свідомо створили після 27 травня, контрпродуктивна. Комісар не проти терору, але той має один недолік: він цілковито знеохочує всіх, хто хотів би зі своєї волі прийти з доносом. Від дня замаху минуло два тижні, і тепер уже ніхто не ризикне з’явитися до ґестапо і сказати, що має інформацію, але досі вагався, чи розповідати її. Треба пообіцяти амністію — і стримати обіцянку — усім, хто доброхіть повідомить щось, що стосується справи, навіть якщо вони самі були причетні.

Франк погоджується з комісаром і оголошує, що всім, хто протягом п’яти днів повідомить інформацію, яка допоможе спіймати вбивць, буде даровано амністію. Довше він неспроможний стримувати жадобу крові, якою палають Гітлер і Гіммлер.

Пані Моравець, почувши про це, відразу розуміє, що це означає: німці йдуть ва-банк. Якщо в найближчі п’ять днів хлопців ніхто не видасть, далі донос їм не загрожуватиме і їхні шанси вижити значно зростуть. Справді, щойно спливе термін амністії, ніхто не наважиться піти до ґестапо. Надворі 13 червня 1942 року. Цього самого дня до Моравців приходить незнайомець. Не заставши нікого вдома, він іде до консьєржа й питає, чи пані Моравець не лишила для нього портфель. Цей чоловік — чех, однак пароля «Ян» він не знає. Консьєрж відповідає, що йому нічого не відомо. Незнайомець іде.

Карел Чурда ледве не сплив на поверхню.

244

Тітонька Моравець відправила свою родину на кілька днів до села, однак сама не поїхала: у неї надто багато справ у Празі. Вона пере білизну, прасує, купляє все необхідне, бігає по всьому місту. Щоб не привертати уваги, вона бере собі в помічниці дружину консьєржа, адже не потрібно, щоб тітоньку занадто часто бачили з повними сумками. Крім того, ніхто не повинен дізнатися, де переховуються десантники. Жінки домовляються зустрітися на Карловому майдані, і там серед натовпу й квітників дружина консьєржа передає пані Моравець сумки з продуктами. Відтак тітонька спускається вулицею Рессловою, заходить до церкви й щезає. Іншим разом жінки сідають на один трамвай, але дружина консьєржа виходить на дві-три зупинки раніше, залишаючи сумки, які забирає тітонька. Вона приносить у крипту гарячі, щойно з печі, пиріжки, цигарки, спирт для старенького пальника й новини із зовнішнього світу. У підземеллі холодно, усі хлопці трохи застуджені, але настрій покращився. Хоча смерті Гайдріха й недостатньо, щоб забути про Лідіце, але хлопці потихеньку усвідомлюють важливість свого вчинку. Вальчик зустрічає тітоньку в халаті. Він, правда, трохи блідий, натомість тепер має тоненькі вусики, які, їй-богу, надають йому елегантності. Вальчик цікавиться, як там його пес, Бевзь. Із Бевзем усе гаразд, розповідає йому тітонька, консьєрж передав його до родини, яка має великий сад. У Кубіша зійшли набряки з обличчя, і навіть до Ґабчика потроху повертається його природна веселість. Маленька громадка із семи чоловіків організовує своє життя: вони змайстрували із чиєїсь майки ситечко і дуже хотіли б зварити собі кави. Тітонька обіцяє дістати її. Учитель Зеленка наполегливо працює з іншими підпільниками над планами повернення десантників до Англії, поки що дуже гіпотетичними. Операцію «Антропоїд» вважали самогубством, і тому ніхто й подумати не міг, що таке питання постане. Насамперед треба вивезти їх у сільську місцевість. Однак ґестапо не дрімає, місто досі у стані найвищої бойової тривоги, потрібно зачекати. Незабаром день святого Адольфа, і щоб його відсвяткувати (тут слід зазначити, що Адольфом звуть лейтенанта Опалку), тітонька збирається роздобути десь ескалопів. А ще їй дуже хотілося б приготувати бульйон із печінковими фрикадельками. Усе дуже просто: хлопці вже кличуть її не «тітонькою», а «матінкою». Семеро вишколених чоловіків, що змушені марнувати час у бездіяльності, ув’язнені в цьому вогкому підземеллі, вразливі, як діти, вони цілковито покладаються на цю турботливу жіночку. «Мусимо протриматися до вісімнадцятого», — раз по раз повторює вона подумки. Сьогодні шістнадцяте.

245

Карел Чурда стоїть на тротуарі, на вулиці Бредовській, яку згодом перейменували на Ружову, тобто «рожеву», хоча чехи на згадку про минуле називають її також «вулицею в’язнів». Ця вулиця веде аж до Центрального вокзалу, колишнього Вільсонового. Перед Чурдою Печеків палац — показна будівля із сірого каменю, що стоїть на розі вулиці, похмура і вкрай тривожна. Цю масивну споруду після Першої світової війни збудував чеський банкір, власник майже всіх кам’яновугільних шахт Північної Богемії. Можливо, вугільно-сірий колір фасаду мав нагадувати про походження статків, на які було зведено цей будинок. Однак просто перед німецьким вторгненням обачливий банкір вирішив за краще продати і шахти, і палац державі й переїхав жити до Англії. У наші дні в Печековому палаці міститься міністерство торгівлі й промисловості Чеської республіки, однак 1942 року тут розташовувалася штаб-квартира богемсько-моравського відділення ґестапо. Тут роблять свої чорні справи близько тисячі працівників, а коридори настільки похмурі, що навіть серед білого дня

1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"