Читати книгу - "Україна-Європа"

И понял Кукутис, что его впускают на ночь.

Роман выйдет в 2015 году в издательстве «Фолио»

© А. Курков, 2014

Тимур і Олена Литовченки

Мрійник

Присвячується

355-м роковинам від днязагибелі Юрія Немирича.

Дорогий читачу!

Головний герой нашої повісті (а також роману, частиною якого вона є й який ти невдовзі, сподіваємось, із задоволенням прочитаєш) – князь Юрій Стефанович Немирич, видатний політичний діяч, дипломат, талановитий воєначальник, права рука Івана Виговського. Він належав до роду, який, на думку сучасників, стояв поряд з Острозькими, Вишневецькими, Сангушками, Радзивіллами та іншими русинськими шляхетськими сімействами. Немиричі були одними з найбільших землевласників Великого князівства Литовського.

Герой повісті був одним з найосвіченіших людей свого часу. Романтик, мрійник, філософ, мислитель з відточеним, гнучким розумом, дивовижною твердістю духу – ось як можна його охарактеризувати. Юрій Немирич був наділений рідкісною, як на ті часи, незалежністю суджень та воістину бунтарським характером. Додайте до цього авантюрну жилку, успадковану від предків, та виховану з дитинства звичку до холодного політичного розрахунку – і дістанете бодай приблизне уявлення про те, наскільки благодатний матеріал для майстрів красного слова являє ця персона. Недарма ще за життя про Немирича складалися легенди…

Втім, його значення для розвитку тогочасної України, роль у бурхливих процесах середини XVIIстоліття так і не були оцінені належним чином. Ми й досі слабко уявляємо, що саме рухало вчинками цієї талановитої освіченої людини: біль за долю країни?., політичні амбіції?., проста жага влади?… Як розцінити перехід Немирича від соцініянства (аріянства) до православ'я: людина повернулася до віри предків – чи це був політично виважений крок інтригана, загалом байдужого до питань віри?! А ідея Великого князівства Руського!.. Що це: прагнення створити нову незалежну українську державу чи черговий кар'єрний хід?!

Однозначних відповідей на ці запитання, мабуть, не знайде ніхто й ніколи. Втім, впевнено можна констатувати, що за масштабністю задумів і вчинків Юрій Немирич безумовно належить до зірок першої величини на небосхилі української історії XVIIстоліття.

Він був народжений для того, щоб створювати нове, небачене досі – типова людина епохи українського Відродження. Схильність до науки поєднувалася в ньому з жагою пригод, релігійні шукання – з політичними амбіціями, аристократизм – з пристрастю до демократії. Немирич міг провести життя в розкоші та спокої, натомість на нього чекали різноманітні небезпечні випробування, яскраві враження, радощі й розчарування, великі досягнення й катастрофічні втрати, конфлікти з можновладцями та нерозуміння спільників, участь у кривавих битвах і виснажливих дипломатичних перемовинах.

Наша повість (як і майбутній роман) написана, насамперед, для молодого покоління українців, людей творчих і допитливих. Знаємо, що вони вже не бажають засвоювати історію власного народу, переспівану чужинськими ідеологами. Молодь хоче відчувати минувшину, немовби живу реальність. У своїх творах ми намагаємося не просто наголосити на найважливіших моментах життя певних історичних персонажів, але художніми засобами анімувати їх, дати уявлення про характер і мотивацію вчинків. Так виникає своєрідний канал між сивою давниною й сучасністю, по якому лине жива вода слова – субстанції всюдисущої, універсальної, хоча й незримої…

У художньому творі історична достовірність єднається з натхненним польотом фантазії, що властиво белетристиці. Тим не менш, ми не відходимо від реальних фактів, які тільки можна відшукати в історичних документах описуваної епоxu. А вже грунтуючись на останніх, намагаємося відтворити складний духовний світ наших героїв, логічно обгрунтувати кожен їхній вчинок, не приховуючи як достоїнств, так і недоліків та слабкостей. Отак і виникають літературні портрети тих, хто, з нашої скромної точки зору, достойний назавжди залишитися в пам'яті нащадків.

Наостанок ще пару слів про конкретну часову прив'язку повісті «Мрійник». Ми обрали для цього серпень-вересень 1649 року. На той час Юрій Немирич віддано служив польському королю й навіть помислити не міг, що всього лище за кілька років перейде на бік своїх тодішніх ворогів!!! Уявіть, наскільки глибокий духовний злам пережив наш герой, щоб отак змінитися… Хоча, зазначимо заради справедливості, сталося це недарма: адже саме у серпні-вересні 1649 року Немирич пережив як перший розкол досі непорушної блискучої держави, цілісність якої раніше не підлягала сумніву, так і жахливу втрату близької людини.

А тепер перенесемося подумки на…

Правий берег р. Стрипи неподалік Зборова, 15 серпня 1649 року

Ось нарешті по мосту проїхав останній вершник, що належав до посполитого рушіння Київського воєводства. Далі настала черга переправлятися довгій низці обозних возів, навантажених різноманітним скарбом. Його Королівська Величність Ян II Казимир розраховував на тривале протистояння з клятими бунтівниками, тому й наказав обладнати військовий табір усім необхідним. За кілька днів тут можна було створити своєрідний плацдарм для наступу на непокірливу голоту, зусібіч захищений від нападу природними перешкодами. А на другому березі річки – добрий замок з міцними стінами. Нічого не скажеш, прекрасна ідея!..

По всьому виходило, що тепер