Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

Листи Шульца відзначаються загалом дуже читабельним почерком, проте їхнє відчитування для першого видання справило низку нездоланних труднощів, отож деякі уривки текстів були помилково зафіксовані в першому виданні Книги листів за двадцять сім років до другого. Адже в деяких випадках упорядник і редактор мусив тоді користуватися не зовсім розбірливими ксерокопіями, отриманими від власників рукописів, котрі не дозволяли звірити їх із оригіналами. Тепер рукописи тих листів перебувають у колекції Музею літератури у Варшаві, що дозволило провести коректуру текстів, яка виключила сумніви. Нам також удалося провести звірку листів, раніше відомих лише завдяки рукописним копіям, наприклад, листа до Жоржа Розенберґа, котрий ми подаємо на підставі фотокопії оригіналу, наданої спадкоємцями адресата.

У новому виданні листів було вжито принцип коректорської «недоторканності» текстів Шульца. Єдине втручання, яке дозволив собі редактор, публікуючи оригінали, — це осучаснення орфографії у прийнятному діапазоні — за винятком характерних для правопису Шульца випадків. Це правило не поширюється на тексти інших авторів. Та відмінність також стосується пунктуації: відхилення від обов'язкових норм ми залишали в Шульца, виправляючи, натомість, в інших листах.

Єжи Фіцовський

Упорядник щиро дякує Панові Мареку Подстольському, спадкоємцеві Бруно Шульца, за дозвіл використовувати епістолографічну спадщину письменника та надання прав для публікації Книги листів у цій формі.

Примітки до електронної версії

Перелік помічених і виправлених верстальником помилок набору:

Стор. 29: Я був приємно здивований, коли виявилося, що пан Гожиця про мене знає, що він попереджений про мій прихід, і прийняв мене з такою сердечною доброзичливістю, що я направду тішуся знайомством із [цієї] => цією шляхетною і зичливою до мене людиною.

Стор. 31: Дивною й радісною здається мені та близькість, і я боюся, [що] => щоб не зруйнувати дистанцію надто квапливо. Я тішуся, [щоб] => що не зробив цього першим.

Стор. 72: То була вершина моїх мрій, тим часом справа не [настілки] => настільки райдужна, як я собі гадав.

Стор. 145: Центральне бюро обміну валют розташоване [та] => на Згоди, 11.

Стор. 178: Шульц Бруно, учитель, завідувач кабінету малювання та ручної праці, навчав [від] => до 3 квітня 1932 малювання та ручної праці, 32 години на тиждень.

Стор. 228: Очікуючи [Від вас] => від Вас новин, сердечно тисну руку.

Стор. 298: «Nowe Widnokręgi» — журнал [польський] => польською мовою, який виходив у СРСР в 1941—1946 роках.

Стор. 352: У новому виданні листів було вжито принцип коректорської «недоторканності» текстів [Шульц] => Шульца.

Примечания

1

A. Ważyk, Kwestia gustu, Warszawa 1966, s. 110—118.

2

Цит. за перекладом Т. Возняка: Б. Шульц, Цинамонові крамниці. Санаторій під клепсидрою, Львів 2004, с. 100. — Прим. пер.

3

У такий спосіб Шелінська приховує той факт, що внаслідок непорозуміння із Шульцом намагалася накласти на себе руки.

4

Z. Nałkowska, Dzienniki IV: 1930—1939, część 1: 1930—1934, oprać., wstęp i komentarz H. Kirchner, Warszawa 1988, s. 378. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

5

Ibidem, część 2: 1935—1938, s. 16—17. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

6

Eadem, Dzienniki V: 1939—1944, oprać., wstęp i komentarz H. Kirchner, Warszawa 1996, s. 425. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

7

Остап Ортвін (літературний псевдонім Оскара Каценеленбоґена, 1876—1942) — польський літературний і театральний критик, літературознавець, редактор. Розстріляний нацистами під час ліквідації ґето у Львові.

Обидва листи Шульца до Ортвіна збереглися в колекції Оссолінеуму у Львові, тепер перебувають у збірці відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, в так званому фонді Ортвіна (тека № 10). На існування обох листів звернув мою увагу історик літератури Роман Лот, переказавши мені їхні копії. В 1965 році я привіз зі Львова мікрофільми обох тих документів.

8

В рукописі вказана тільки перша літера назви майдану: G., мабуть, ідеться про Ґжибовський майдан. Номер будинку відсутній.

9

Вілам Гожиця (1889—1959) — критик, режисер, перекладач, поет, драматург.

10

Владислав Скочиляс (1883—1934) — художник-графік, маляр і скульптор, один із творців сучасного польського мистецтва деревориту.

11

Роман Крамштик (1885—1942) — маляр і графік, співзасновник мистецької групи «Ритм», автор краєвидів, ню, портретів, натюрмортів. Його останньою, частково збереженою роботою є цикл малюнків із Варшавського ґето, де він загинув 6 серпня 1942 року під час масової «ліквідаційної операції», вчиненої нацистами.

12

Графічні роботи (clichés-verres) Шульца із циклу Ідолопоклонна книга (Xięga bałwochwalcza). Цю техніку Шульц практикував у 1920-х роках.

13

Від попереднього листа Шульца до Ортвіна минуло чотирнадцять років.

14

Людвік Ліль — див. біографію у примітках до Шульцових листів до нього (у електронній версії — прим. 252).

15

Герман Стернбах — літературний критик, германіст, есеїст, редактор і перекладач, зокрема Йогана Вольфґанґа Ґете, Франца Ґрільпарцера, Новаліса.

16

Позитивне ставлення Ортвіна до Цинамонових крамниць (1934) не знайшло відображення в жодній із його публікацій.

17

Роман Александрович — доктор права, відомий у міжвоєнні роки львівський адвокат, шанувальник мистецтва, приятель Остапа Ортвіна з юних літ.

18

Кароль Іжиковський (1873—1944) — літературний критик, письменник, автор низки книжок, зокрема Чин і слово (Czyn і słowo), Боротьба за зміст (Walka о treść), Десята муза (Dziesiąta muza) і роману Тент (Pałuba).

19

Стефан Шуман (1889—1972) — психолог, автор численних наукових праць із психології та на межі психології, педагогіки й естетики.

Листи Шульца до Шумана постали в період, коли автор нещодавно написаних Цинамонових крамниць клопотався про видання своїх рукописів, про які раніше ніхто не чув. Як згадував адресат листів, він познайомився з письменником у Живці, де Шульц брав участь у влаштованому міністерством освіти для вчителів малювання канікулярному курсі підвищення кваліфікації. «Якось увечері, — пише Стефан Шуман у листі від 25 січня 1968 року, — він підійшов у готелі до мого столика, за яким я відпочивав собі наодинці. Він сказав, що мої лекції прихилили його до моєї особи, і що саме цим пояснюється його прохання, щоб я прочитав машинопис його роману». Професор прочитав отримані тексти — розділи квазі-роману, котрий, за його повідомленням, мав називатися Спогади про батька або щось подібне; він проковтнув їх упродовж кількох нічних годин. «Я був вражений», — згадував Шуман