Читати книгу - "48 законів влади"

Зворотний бік

Поводитися з котячими лапками і цапами-відбувайлами слід дуже обережно й делікатно. Вони, наче екран, ховають від людей вашу участь у брудних справах; якщо раптом екран підняти, ви виявитесь і маніпулятором, і ляльковиком, уся динаміка набуде протилежного вигляду, бо скрізь бачитимуть вашу руку і звинуватять у всіх лихах, до яких ви не були причетні. Щойно спливе правда — вам будуть непереливки, бо як їде біда, відчиняй ворота.

1572 року королева Франції Катерина Медічі готувала змову, аби прибрати Гаспара де Коліньї, адмірала французького військового флоту і лідера гугенотів (французьких протестантів). Коліньї був наближеним сина Катерини Шарля IX, і вона побоювалася зростання його впливу на молодого короля. Тому Катерина замовила його вбивство одному з членів сім’ї Ґізів, одного з найвпливовіших королівських кланів у країні.

У Катерини був і таємний план: вона хотіла, щоб гугеноти звинуватили Ґізів у вбивстві їхнього провідника і помстилися. За одним заходом вона могла знищити або завдати удару двом небезпечним суперникам — Коліньї й сім’ї Ґізів. Однак обидва плани пішли з вітром. Убивця промахнувся й лише поранив Коліньї, а той знав свого ворога — Катерину — і саме її запідозрив у замаху на нього та сказав про це королю. Зрештою, невдалий замах і подальші чвари спричинили низку подій, що призвели до кривавої громадянської війни між католиками й протестантами, що її кульмінацією була Варфоломіївська ніч, під час якої вбито тисячі протестантів.

Якщо вам потрібна котяча лапка чи цап-відбувайло для справи, що може мати серйозні наслідки, будьте дуже обережні: багато що може піти не так. Розумніше використати телепнів для менш серйозних заходів, коли помилки і прорахунки не спричинять жахливих наслідків.

І нарешті, буває, що краще не приховувати свою участь або відповідальність і визнати свою провину через помилку. Якщо у вас достатньо повноважень, іноді варто покаятися: ви з жалем просите пробачення в слабших за вас. Це прийом короля, який робить шоу зі своїх офір для добра людей. А часом вам може захотітись удати із себе правицю, яка карає, щоб підлеглі перебували в страху й тремтінні. Замість котячої лапки ви погрожуєте їм владною рукою. Не грайте цю гру надто часто, бо страх може перетворитися на образу й ненависть. Ви й не стямитесь, як ці почуття породять активну опозицію, яка колись позбавить вас влади. Котяча лапка краща, бо набагато безпечніша.

Закон 27.

Використовуйте потребу людей вірити, щоб створити послідовників вашого культу

СУДЖЕННЯ

Люди жадають у щось вірити. Станьте об’єктом цього жадання, пропонуючи їм свою мету й нову віру. Нехай ваші слова будуть невиразними, але багатонадійними. Ставте ентузіазм над раціональністю і тверезим мисленням. Запропонуйте вашим послідовникам нові ритуали, закличте їх до жертовності на свою користь. За браком організованої релігії й великих цілей ваша нова система віри дасть вам невичерпну владу.

Наука шарлатанства, або Як створити культ за п’ять простих кроків

Вам доведеться шукати такі методи, які дадуть максимум влади при найменших зусиллях, і ви побачите, що створення культу — один із найефективніших шляхів. Що більше у вас послідовників, то більше можливостей для обдурювання. Послідовники будуть не лише обожнювати вас, а й боронитимуть від ворогів і добровільно залучатимуть інших до народжуваного культу. Завдяки такому типу влади ви опиняєтеся в іншій, вищій царині, де вам не треба змагатись або вдаватися до хитрощів для свого волевиявлення. Вас обожнюють і вважають непомильним.

Вам це завдання може здатися надсильним, але насправді все досить просто. Усім людям украй треба в щось вірити. Це робить із нас наївних легковірів: ми просто не можемо довго сумніватися або перебувати в пустці через брак того, у що можна вірити. Покажіть нам нову справу, еліксир, схему швидкого збагачення, останній технологічний тренд чи мистецький рух — і ми аж із води вистрибнемо, щоб ухопити принаду. Погляньте на історію: можна скласти цілу бібліотеку з хронік нових трендів, культів, що здобули собі силу-силенну послідовників. Через кілька місяців, років, десятиріч, сторіч вони вже здаються дивоглядами, але свого часу вони були привабливими, трансцендентальними, божественними.

Завжди поспішаючи в щось повірити, ми творимо святих і вірування з нічого. Тож не змарнуйте цю легковірність: станьте об’єктом поклоніння. Нехай люди витворюють культ навколо вас.

Великі європейські шарлатани XVI і XVII століть оволодівали мистецтвом культотворення. Вони жили, як і ми нині, у добу трансформацій: організована релігія занепадала, наука розвивалася. Люди відчайдушно шукали нову справу чи віру. Шарлатани почали торгувати еліксирами здоров’я і алхімічними засобами швидкого збагачення. Вони хутко переїздили з міста до міста і спочатку зосереджувалися на маленьких групах, доки їм випадково не відкрилася сутність природи людини: що більша група гуртувалася довкола них, то легше було її дурити.

Шарлатанові було вигідно, що схильних вірити йому людей більшало, групи послідовників росли як із води, забезпечуючи масштабність його тріумфів. І так мало бути, бо протягом сторіч, починаючи з Відродження, популяризувалася наука. Накопичувалися величезні знання, поширюючись у нові часи за допомогою друкарського верстата, але водночас зростала і напівосвічена легковірна маса, яка ставала здобиччю шарлатана. Маса ставала більшістю, і справжня влада спиралася на її бажання, думки, преференції та заперечення. Таким чином імперія шарлатана розпросторювалася з поширенням знань, бо цей тип спирався на досягнення науки, хоч і спотвореної, і його продукування золота за допомогою хімічних процесів і дивовижні бальзами, створені на основі розвинутої медицини, не могли б зацікавити цілковитих профанів. Неписьменних від цього абсурду захищав їхній природжений здоровий глузд. Найвишуканіша аудиторія шарлатана складалася з напівписьменних людей, які замінили здоровий глузд недолугою спотвореною інформацією та спробували похапцем і невдало перейматися наукою та освітою… Переважна більшість людства завжди тяжіла до чудес, особливо в певні історичні періоди, коли зрушувалися надійні підвалини життя й старі економічні та духовні цінності, що раніше вважалися надійним опертям, а тепер утрачали своє значення. Тоді примножувалася кількість жертв, яких англійці в XVII ст. називали самовбивцями.

«Сила шарлатана», Ґрет де Франческо, 1939 р.

Сам шарлатан виходив на високий дерев’яний поміст (звідси й термін «продавець підробних ліків»), і навколо нього починали юрмитися люди. У групі люди стають емоційнішими, втрачаючи здатність раціонально міркувати. Якби шарлатан говорив із кожним осібно, вони визнали б його диваком, але в натовпі вони переймалися спільним настроєм і зосередженістю. Їм не вдавалося дистанціюватися, щоб поставитися до того, що діється, скептично. Завзяття натовпу заглушувало слабкі місця в промові шарлатана. Пристрасть і ентузіазм передавалися в натовпі, як інфекція, і люди жорстко реагували на тих, хто висловлював сумнів. Шарлатани свідомо десятиріччями вивчали динаміку експерименту і спонтанно адаптувалися до ситуації в її розвитку, а потім на цій підставі вдосконалювали науку приваблювання й утримування