Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

Зараз я обережно складаю нові покупки в сумку, коли раптом відчуваю теплі руки, які ніжно обіймають мене зі спини.

— Я полечу з тобою, — говорить він так впевнено, ніби це вже вирішено.

Я не стримую усмішки, але залишаюся зосередженою на речах.

— Ні, — коротко відповідаю, поправляючи кофту, яка відмовляється поміщатися.

Фелікс зітхає важко, як той, хто вже кілька разів програвав у цій суперечці, але все одно не збирається здаватися.

— Але я ж повинен познайомитися зі своїм майбутнім шурином, — додає, і в його голосі з’являється легка грайлива нотка.

Я розвертаюся різко, упершись руками в боки.

— Який ще шурин? — обурююся, штовхаючи його на ліжко, де він приземляється із задоволеною усмішкою.

Фелікс, розкинувшись на ліжку, виглядає настільки самовпевнено і водночас розслаблено. Одна рука під головою, інша ліниво лежить на поясі. Він знову зводить брови, мовби кидаючи виклик, а потім хрипло відповідає:

— Твій брат стане моїм шурином, як тільки ти скажеш "так", — і дивиться на мене з тим поглядом, який завжди мене підкуповував. Грайливий, трохи нахабний і… занадто привабливий для того, щоб я залишалася спокійною.

Я гучно зітхаю і злегка струшую головою. Цей чоловік.

— Не будь таким самовпевненим, — попереджаю, намагаючись здаватися серйозною, але, схоже, це йому лише додає впевненості.

— Не можу нічого вдіяти, Мін-Мін. Ти ж знаєш, що я завжди беру те, чого хочу, — відповідає, і його голос звучить на півтону нижче.

— Ти нікуди не летиш, Феліксе. Це сімейна зустріч, — нагадую, повертаючись до сумки. Але навіть стоячи до нього спиною, я відчуваю його присутність. Вона ніби обпікає повітря між нами.

— А я думав, ми вже сім’я, — бурмоче він так, ніби це найочевидніше у світі.

Мій рух сповільнюється, а серце пропускає кілька ударів. Сім’я. Це слово завжди звучало для мене особливо. Але зараз я знову повертаюся до нього, схрестивши руки на грудях.

— Не перегинай, — кажу я, намагаючись зберігати суворість у голосі, але він, здається, лише насолоджується моєю реакцією.

Фелікс підіймається з ліжка і робить кілька кроків до мене. Його очі сяють чимось схожим на виклик, і коли він нахиляється ближче, я автоматично затримую дихання.

— Я серйозно, Ясмін. Якщо ти вважаєш, що я дозволю тобі просто так поїхати до Франції без мене, то ти мене погано знаєш.

— Це ж просто кілька днів!

— Кілька днів без тебе? Це неприйнятно, — він нахиляється ближче, і я відчуваю його подих на своїй шкірі.

— Ти нестерпний, — шепочу я, але в цей момент він кладе руки мені на талію і тягне ближче. Моя рішучість тріщить по швах.

— А ти прекрасна, — в його голосі звучить теплий, глибокий сміх.

— Феліксе... — намагаюся відсторонитися, але його руки міцно тримають мене, і моє серце здається.

— Що? — питає він, і в його очах я бачу той самий вираз, який змушує мене забути про все на світі.

— Ти точно не летиш.

— Побачимо, — відповідає він і несподівано нахиляється, торкаючись моїх губ своїми. Його поцілунок гарячий, пристрасний, і я відчуваю, як мої коліна слабшають.

— У мене є план, і в ньому точно немає місця для того, щоб ти втручався.

— План? — він удав, ніби дуже зацікавлений. — Ну, добре. Розкажи мені, що ти там напланувала.

— Нічого складного, — я підняла один із пакунків, роздумуючи, чи не запустити ним у нього. — Побачуся з Ярославом, почнемо ми, звісно ж, із традиційного ранкового круасана і кави десь біля Монмартру. Потім... Ми підемо гуляти вздовж Сени, зробимо кілька фотографій біля Лувру, але всередину не заходитимемо. Ярослав не той тип, який терпітиме довгі черги.

— Що ще?

— Обов’язково підемо на зимовий ярмарок Тюїльрі. Глінтвейн для мене, гарячий шоколад для нього. І цей величезний різдвяний ринок з усіма святковими вогниками.

— Чудовий план, — погодився він, але я знала, що це пастка. Його голос звучав занадто невинно. — Але ти забула один важливий момент.

— І який же це?

— Тебе можуть пограбувати, — його тон став серйознішим, але я відразу зрозуміла, що він просто грається. — Або хтось може погано на тебе подивитися. І хто тоді тебе захистить?

Я закотила очі.

— Який жахливий світ. Може, мені взагалі залишитися вдома?

— Не обов’язково залишатися. Просто візьми зі собою мене. Подумай, це ідеальна ідея. До речі, я вже все вирішив.

— Що саме? — підозріло звузила очі, але він виглядав надто спокійним. Це не віщувало нічого хорошого.

— Купив квиток. На той самий рейс. — він знизав плечима, ніби це була найбуденніша річ у світі. — Тож або ти погодишся, або тобі доведеться викинути мене з літака.

Я завмерла, не в змозі повірити своїм вухам.

— Ти серйозно?! — видихнула, підіймаючи руки вгору. — Ти нестерпний!

— Дякую, я стараюся, — він ледь не підморгнув, злегка кивнувши.

— Це не комплімент!

— Знаю, але звучало так, ніби ти щиро захоплюєшся моїми здібностями.

Я зробила крок уперед і тицьнула пальцем йому в груди.

— Тобі треба припинити бути настільки самовпевненим, — попередила я, намагаючись здаватися суворою.

— Ні, не можу. Це, знаєш, частина мого шарму.

Він швидко нахилився і поцілував мене.

— Кохаю тебе, солоденька. Ти чудова, коли злишся, — підходячи до дверей і абсолютно не поспішаючи йти. — Це робить тебе ще милішою.

— Ох ти ж… — я підняла подушку з ліжка і запустила нею в нього, але він встиг ухилитися. Подушка глухо впала біля дверей, а Фелікс засміявся. — Забирайся, поки я не знайшла щось важче за подушку!

— Я тебе почув, кохана, — промовив він із тим самим грайливим поглядом, від якого моє серце пропускало удар.