Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том II 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том II" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 114
Перейти на сторінку:

— Іди, Левко. Потім розкажеш.

Я не тямив, як дістався до своєї кімнати.

Холодна постіль не нагрівалася, і я, лежачи на боці та заклавши стулені долоні між колін, тремтів усім своїм тілом… Мені здалося, що мене огортає сон, і я подумав: «Коли б отак заснути і більше вже ніколи не прокидатись. Хай все на цьому й кінчається… І школа… І лижі… І дядя Влас… Й Ілько…»

Щось зашаруділо біля моїх дверей. Я кинувся, широко розплющив очі, а сну як і не було. Невже до мене?.. Я ж не хочу! Не хочу!..

Але тут я зрозумів, що то шкребеться Прибій. Він давно вже навчився лапою відчиняти двері. Навіть буває серед ночі: прокидаюсь, а Прибій гріє мене своїм волохатим теплим тілом.

Прибій відчинив двері, підійшов до мого ліжка, поклав голову на подушку. Я встав, зачинив за ним двері і знову ліг. Собака теж вистрибнув на ліжко, влаштувався поряд. Я поклав руку йому на голову і, тихенько плачучи, прошепотів:

— Прибій… Прибій… Хороший мій собако… Я ж тебе колись порятував… Скажи, що мені робити?..

Він махнув хвостом і лизнув мені щоку.

Холодний, далекий і байдужий місяць світив у моє вікно. На підлозі лежала хрещата тінь від рами. Вона знову нагадала мені шкільне вікно, і я подумав:

«Чи пощастило Ількові покласти лижі на місце?..»


32. ЗБІР ЗАГОНУ

Кілька днів я пролежав дома.

Мене таки справді зборола хвороба. Мабуть, далося взнаки те, що я, розігрітий катанням на лижах, довго лежав на снігу, коли ми з Ільком стежили за сторожем.

Біля шкільних воріт стрів Ілька.

— Я розповів усю правду директорові, — сказав він. — Нащо брехати?.. Як у тебе дома?

— Мовчать дома.

— А ти розказав, як було? — спитав Ілько.

— Ні, не встиг, захворів.

— Ну, нічого, вони вже знають. Поки ти лежав, приходили твої батьки. І дядя Влас приходив. Розмовляли з директором, з Марією Степанівною.

— А вона що?

— Не знаєш що? Грім. Адже їй теж за нас перепаде. А ти як думав, тільки нам всиплють?

— А хіба ще не кінець? — У мене похололо в грудях.

— Який кінець? Ого, ще — нашивай лубок на спину!

У дворі до мене підійшла Маринка з дівчатами. Дівчата просто поздоровкались, а Маринка запитала:

— Видужав? Що в тебе було?

— Застудився, — сказав я, червоніючи і не знаючи, куди діти очі.

Їй, мабуть, теж було ніяково, бо одразу ж сказала:

— Ходімо в клас. Скоро дзвінок. І пішла не зі мною, а з дівчатами.

Мені все стало ясно, коли прийшов Павка. Навіть не спитавши про моє здоров'я і суворіше, ніж завжди, він сказав:

— Натворили ви з Ільком! Ганьба на всю школу… Так от, на вборі загону обговорювати вас будемо. А збір у тебе вдома проведемо.

— Як це вдома? — жахнувсь я.

— А так. Хай і твої батьки послухають, який ти у них син.

— Такого ж ще ніколи не було! — скрикнув я.

— То буде, — жорстоко відповів Павка. — Ще ніколи не було такого, щоб учні школу обкрадали. Та ще й піонери!..

— Ми не обкрадали…

— А це вже на зборі загону поясниш.

Мене взяло зло на Павку. Подумати тільки: піонерський збір у мене дома! В присутності тата і мами. В присутності дяді Власа!..

Мені ще довелося пережити неприємну зустріч з Марією Степанівною. Вздрівши її в коридорі, я хотів першим привітатись, але не встиг. Ще оддалік вона голосно сказала:

— Здрастуй, Лебідь. Ну що, дострибався?.. Цього й треба було чекати! — і, не давши мені й рота роззявити, наказала — Іди на урок.

Але на уроці вона зовсім не помічала мене. Інших питала, з іншими розмовляла, а я був ніби порожнє місце. За такою її поведінкою теж крилося щось лихе для мене… Може, вона вважає, що я вже не учень зовсім? Мабуть, що так. Бо он і Ілька не помічає, наче його й немає в класі.

«Невже ж ми такі вже погані? — думав я за двох, за себе і за Ілька. — Ну, були двійки, але ж ми з ними боремось, он навіть разом з Ільком до уроків готуватись почали… Ну, взяли лижі покататись…» Але тут моя думка спіткнулась. З цими клятими лижами таки погано вийшло. Не треба було їх брати…

І тут, ніби крізь сон, я почув голос Марії Степанівни:

— Левко Лебідь, про що ти думаєш?

Я звівся і промимрив розгублено:

— Я… нічого не думаю…

— Воно й видно, — поглузувала вона. — Сідай.

Збір було призначено на сьогоднішній вечір. Дізнавшись про це, Ілько сказав мені:

— Тобі діватись нікуди, бо збираються в тебе дома, а я не прийду. Я вже все розказав, а тепер хай вирішують… Наперед знаю, що вирішать. Виключать з піонерів.

Я почав просити:

— Ні, ти прийди, Ілько. Вдвох легше буде. Прийди, чуєш?

Він подивився на мене довгим пильним поглядом.

— Гаразд, прийду. Тільки заради тебе.

— Не обдуриш?

— Раз я сказав…

Ключ від дверей у мене був.

1 ... 77 78 79 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том II"