Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Цим шляхом Йорунн ще не їздила. Дорога петляла і крутилася, притискаючись до схилу. Гори тут були дуже крутими, але їх покривали ліси, і роздивитись щось, окрім гілок дерев, виявилося непросто. За годину після початку спуску загін звернув на невелику стежину в ущелину, залишивши широку дорогу позаду. Цього дня вершники не зустріли жодної живої душі, лише дрібні звірятка іноді перебігали між корінням гірських сосен.

Коли сонце сховалося за вершинами гір, Йорунн відчула, що страшенно втомилася і готова лягти спати прямо на сирій, холодній землі. Ніби почувши її думки, до неї ближче під'їхав один з воїнів і, вказуючи рукою вперед, промовив:

— Трохи лишилося, там, де розступаються дерева, є прихисток. Взимку в ньому немає нікого, але завжди зберігаються дрова. Там і заночуємо. Якщо вам знадобиться допомога, можете сміливо попросити мене. До речі, мене звуть Ареном.

Йорунн здивовано підвела очі на незнайомця в чорному: сірі очі, русяве волосся, крихітний шрам на шиї.

— Ви той самий Арен, що привіз мене в гори восени?

— Той самий, міледі.

Вони трохи відстали від загону і тепер їхали пліч-о-пліч.

— Можете розповісти мені, що сталося… ну, після… — горло стиснулося, і вона так і не змогла вимовити фрази до кінця.

— Після того, як вас взяли у полон? — він зрозумів її питання правильно. — Того вечора, коли хан святкував перемогу, мілорд наказав стежити за бранцями. Він добре знав звичаї кочівників і розумів, що вже на заході сонця ніхто з них не зможе стояти на ногах рівно. І ще ми знали, що поруч із Талгатом знаходяться люди імператора Сабіра, які мають сильний вплив на великого хана. Саме вони наполягали на тому, щоб усіх нащадків роду Хольда було знищено.

Талгат був не згоден із цим. Принизити спадкоємців Каніта йому хотілося навіть більше, ніж убити. Ви могли б стати його особистою втіхою, наложницею, можливо, дружиною і матір'ю його дітей, це б значно спростило підкорення та об’єднання степу. Але того вечора ми побоювалися, що з бранцями в підвалі може статися нещасний випадок через магів імператора. Яким же подивом для нас стало те, що ваші люди змогли організувати таку вдалу спробу втечі! Мілорд наказав не втручатися, тим самим даючи можливість людям Великого хана прийти до тями й встигнути добігти до основного місця подій.

— То хто саме підняв тривогу? — похмуро уточнила Йорунн.

Арен непевно повів плечима.

— Хіба це важливо? Насправді ви не мали шансів. Якби посланці Сабіра отримали хоча б найменший шанс виконати наказ свого володаря, вони б це зробили. Тож рахунок йшов на хвилини.

— Ось як… Але ваш герцог міг зупинити бій раніше, вірно? — Погляд дівчини метнувся вперед, але постать правителя вже зникла за поворотом. — До того, як десяток моїх земляків захлинулися кров'ю. Міг. Але не зупинив.

— Мені шкода, та їхня смерть була вимушеною жертвою. У свідків не повинно було виникнути сумнівів у правдивості того, що відбувається.

Йорунн стиснула зуби, щоб не вилаятися в голос. Це були її люди, ті, з ким вона ділила радості та надії, а для Хальварда вони стали виправданою та усвідомленою платою за її, Йорунн, життя. Пройшло не менше хвилини, перш ніж дівчина впоралася з гнівом і попросила продовжити.

— Ви пам'ятаєте, що сталося далі, на сходах?

— Кожну секунду до того моменту, як знепритомніла.

— Мілорд занурив вас у глибокий сон, а ваші люди покинули табір. Я особисто супроводжував загін до безпечного місця, потім ми розійшлися в різні боки. У нас не було наказу переслідувати хольдингів, а кочівники надто напилися, та й іти у відкриту всупереч слову мого пана не наважилися. На ранок я повернувся до табору. Мілорд залишив вас під охороною своїх людей, та маги імператора мали переконатися, що ви мертва. Магія темряви може створювати дивовижні ілюзії, чим ми й скористалися, видавши безіменну загиблу за вас. Тіло тієї нещасної було спалено вранці кочівниками, попіл розвіяно за кільцем міського муру.

Вас же потайки вивезли та передали ще одному загону, про існування якого ні Талгат, ні його союзники не знали. Наступного дня на очах у всіх потрібних свідків, ми покинули зруйнований Вітахольм. Жоден зі шпигунів не зміг би запідозрити, що десь по тонких стежинках і малопомітних ярах пробирається віз зі спадкоємицею конунга. Зустрілися ми лише на кордоні Недоре. Правитель зі своїм ескортом прибув до Кінна-Тіате, нашої столиці, а я привіз вас сюди. До речі, про саме існування цього місця знають лише деякі довірені особи, і ви тепер серед них.

— Виходить, мене ніхто не шукає, і для всього світу я мертва вже понад пів року?

— Так, ви маєте рацію, міледі.

— І хто насправді знає, що я це я?

— Тільки ви самі, лорд Хальвард, його перший воїн і мій командир, Ульф Ньйорд, і ще кілька людей, які допомогли здійснити підміну.

— І, судячи з того, що ви так спокійно розповідаєте мені все це, ви впевнені, що я не втечу, нікому не скажу про те, що дізналася, і не зможу нашкодити ні вам, ні вашому пану?

— Я маю дозвіл правителя Хальварда відповідати на всі ваші запитання. Щодо втечі, прошу мене пробачити, міледі, але це неможливо.

Йорунн сумно посміхнулася, усвідомлюючи, що Арен має рацію. Вони на своїй землі, знають тут кожну стежку, а вона — чужинка без знань, грошей, навіть запасу їжі чи зброї. І все ж, якщо Арен не бреше, вона має надію на те, що хтось з її друзів вижив і зміг дістатися безпечних місць. 

— Отже, зараз ми їдемо до столиці?

— Так, звідси єдиний шлях, — охоче озвався воїн. — Ущелина виводить до підніжжя гір, там рукою сягнути до великого тракту. Ми перетнемо його і пройдемо з півдня на північ, через широкі долини. Внизу, певно, вже весна. — Арен щільніше закутався у плащ. — Там дуже гарно: родюча земля, багато садів та птахів, розсипи сіл, невеликі містечка. Я родом із тих місць, — несподівано додав він, — завжди любив рівнини більше за гори.

Йорунн мовчала. Що їй казати? Що вона бачить у снах рівну гладь трав'яного моря? Що відчуває запах полину на заході сонця, чує тріск коників і спів жайворонків? Що для неї немає нічого прекраснішого за дикі перегони назустріч сонцю, що її земля сповнена широких річок і невеликих озер, прихованих у непримітних ярах? А тепер вона серед холодних, гордих і недосяжних вершин, у полоні мага, який дивиться на неї, як на інструмент, а не живу істоту, ще й в оточенні незнайомих людей, чию мову вона почала розуміти лише декілька тижнів тому?