Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

П’яний гусак, що перед цим спав на бабиному череві, заточуючись, причалапав до бідного уповноваженого і співчутливо поклав свою голову тому на коліна.

На цьому трагікомедія із усуспільненням Соломона і Фіскарошки і великим бажанням запрягти їх у колгоспний візок й спрямувати до світлого майбутнього, казки про яке так любить наш праведний народ, не закінчилася. Гебельс переконав уповноваженого, що Соломон і Фіскарошка — люди дуже активні, надійні, але стати ідейно-свідомими їм заважають пережитки тяжкого минулого фрасового капіталізму. А тому обох треба прийняти у партію, ідеологічно підкувати.

По недовгім часі моїх дорогих дідика і бабку запросили у Палестину, де знаходилася центральна садиба колгоспу.

Тут, у кабінеті партгенсека Гебельса, того дня приймали кандидатами у члени партії велику групу передових колгоспників. Серед них таке незбагненно-велике щастя випало Соломонові і Фіскарошці. Як і годиться у шляхетному товаристві, першою у партійний кабінет дали дорогу дамі, тобто Фіскарошці.

— Скажіть, будьте добрі, Маріє Штефанівно, чи знаєте ви, хто такий Карл Маркс? — запитав, поблажливо посміхаючись, партгенсек Гебельс.

Фіскарошка вмить розцвіла, як пасуля-бумбачка, і з радісним здивуванням вигукнула:

— Тать де би’м не знала. Як недобрі гроші знаю його. Але так само, як вас! — тикнула пальцем у бік президії.

— Но, а што ви такого інтересного знаєте про Карла Маркса, што можете нам сказати? — вже обережніше знов запитав секретар парторганізації.

Фіскарошка випрямилась і, осяяна ідейним натхненням, гордо підняла голову.

— Раз ви, чесні люди, маєте до мене велику довіру, то буду перед вами чиста, як росиця, — заявила твердо. — Хоть Карл Маркс і мій двоюрідний брат, айбо як будуща комуніштка, мушу розказати про нього вшитку правду!

За столом прошелестів здивовано-напружений шепіт. Але Фіскарошці то вже було до мачки, її прорвало і понесло:

— Усі в Палестині думають, што Карл Маркс — то порядний чоловік. На мою веру, то він так лем чиниться. Ану ж най вам розкаже кума Гітлєрка, як в позапрошлім годі Карл Маркс украв од неї цапа, а від мого Мішка видурив за півлітру якоїсь вонячки таку косу, што не косила, а співала, як дівка… А скільки раз підбивав мого сина Черчіля іти в аргентинський колгоз красти сіно, бо сам не міг вшитко нараз прицубрити. Я вам кажу, люди добрі: што мій сватик Наполійон, што Карл Маркс — то єдна злодійська банда.

Тут баба Фіскарошка у пориві праведного гніву аж луснула себе у груди. Президія, що спершу пробувала щось коментувати помежи собою, якось аж закам’яніла. Особливо дивне враження справляли мукачівські партєйці. Вони пороззявляли роти, повирячували очі і з відвислими щелепами застигли, як єгипетські мумії. Гебельс, як вжалений у сідницю, завертівся на стільці і напівшепотом почав гаряче доводити мукачівським партєйцям, мовляв, перебачте на слові, але нашоє село трохи збігле… ненормальне… Тут живуть люди усі з мухою у носі: вони уже давно частини села, околиці і присілки нарекли Палестиною, Бразилією, Ватиканом, Балканами, Аргентиною… А поміж собою наліпили один одному прізвиська історичних знаменитостей… От і двоюрідний брат товаришки Марії Семен Лилик має кличку Карл Маркс.

— Можете бить свободной, — сказав нарешті Фіскарошці по-військовому суворий чоловік у гімнастерці.

— Йой, панику начальнику, я би вам ще розказала, як замолоду той бик Карл Маркс устругав дітвака свасі Кларі Цеткіній! І та наохтема лишилася дівкою із малим копильцьом.

— Доста, доста Марько! Ідіть лем ви, до мари, звідси! — підштовхуючи у плечі, хутко спровадив Гебельс Фіскарошку за двері.

— Но што, Марько солодка? — підскочив, як гумовий їжак, Соломон. — Не мучили?

— Кого, мене? — показала погрозливо на себе Фіскарошка. — Лем би попробували — у мене язик не в гузиці спрятаний.

— А што тебе звідали?

— Та… про мого братця… про Карла Маркса…

— І што?

— Та я їм, як чесна комуніштка, вшитко по честі розказала про того жівана й курваша… Ой, я єдна, Мішку золотий, перед сов’єтською властю не буду брехати! — чинно обтерла губи краєчком хустини Фіскарошка.

За дверима начальство довго щось сперечалося і нарешті запросили Соломона. Видно, партєйні пани, обпікшись на Фіскарошці, вже не хотіли перевертати в гробу своїх червоних вождів і тому Соломонові задали питання, так би мовити, регіонального характеру:

— Скажіть, будь ласка, товаришу Михайле, де знаходилась комуністична партія Закарпаття під час війни? — спитала люб’язно Соломона дуже інтелігентного вигляду жінка.

Дід швидко-швидко закліпав і подивився на мукачівську пані такими очима, ніби йому показали рогатого мацура. Побачивши розгубленість Соломона, Гебельс нервово засмикався і почав дідові потайки показувати похапливо пальцем на підлогу: мовляв комуністична партія Закарпаття під час війни була у підпіллі. Дід зрозумів підказку і по-своєму радісно вигукнув:

— Під час війни закарпатська комуніштична партія була у підвалі!

Хтось пирснув, дехто нервово кашлянув. Соломон збагнув, що ляпнув, можливо, не те і знічено додав:

— Но та тогди могла бути і у пивниці. А што, хіба погано? — запитав сам у себе. — У пивниці тоже мож вижити — вино, крумплі, а десь і шовдарь заваляється… Бо ачей би не дурні наші люди висувати голови, коли йде война… Іщи чоловікові і вухо можуть відстрілити… авать і в перебачницю попасти…