Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Діловим керівником усієї роботи Комісаріяту був пхор. д-р О.Назарук, який видавав відповідні методичні інструкції для тих, що працювали по повітах. Він отримував від них звіти про виконувану культурно-освітню роботу та інформації про стан української національної справи на місцях, про настрої української інтелігенції і селянства, а зокрема про протиукраїнську акцію всяких чужонаціональних елементів (московських і польських), що дістались на керівні місця в тодішній українській державі. На основі тих джерельних та провірених відомостей почали появлятись в галицькій пресі вірні і солідні інформації про тяжке національно-політичне положення на Україні. Відомий був тоді українській публічній опінії відкритий лист д-ра О.Назарука до гетьманського міністра внутрішніх справ Кістяковського за підписом 75-ти українців з Подільської губернії, напечатаний в львівськім щоденнику «Діло» з 28 серпня 1918 р. В цьому відкритому листі подано десятки фактів, які ілюстрували протиукраїнський курс політики гетьманської адміністрації, реакційний терор проти українського селянства, ведений ворожими Українській Державі московськими поміщиками, при помочі повітових старостів та плянову русифікацію всього публічного життя на Україні.

В тих відносинах дуже тяжко було вести на провінції якунебудь незалежну, українську національну працю. Трудно було найти інтелігентних людей до співпраці, бо всі боялися репресій місцевих урядовців-москалів. Знаємо з особистого досвіду, що неможливо було найти в Літині людини, що схотіла б стати головою Просвіти. Усі відмовлялись, ради спокою.

Але не зважаючи на те, культурно-освітні комісари УСС, що перебували по повітах, робили свою корисну роботу. На власну відповідальність, без формально організованих товариств, самі проводили сходинами, закладали бібліотеки і позичали книжки, організували хори, виголошували виклади, та влаштовували курси. Учасників і слухачів було багато. В першій мірі молодь радо горнулася до культурної праці, цікавилась національним життям в Галичині, вчилася співати нових пісень, читала книжки, вивчала історію України.[155] Те все робилося в повітовому місті. На селі всяка громадська робота була майже неможлива.

Та національно-освітня праця УССтрільців не подобалась місцевим повітовим старостам і їхнім урядовцям, москалям або полякам. Вони почали обвинувачувати УССтрільців перед австрійською військовою владою, що вони бунтують народ проти існуючої влади та симпатизують з большевиками. А коли комісари УСС почали з успіхом інтервеніювати перед австрійською окупаційною владою і польовими судами в справі арештованих українських патріотів, та багато невинних людей внаслідок цієї інтервенції випущено на волю, тоді УССтрілецтво закінчило свою кар'єру в подільській губернії. Після двомісячного заледве існування Комісаріят УСС розв'язано на домагання гетьманського міністра внутрішніх справ Кістяковського в половині вересня 1918 р., і всіх його працівників у повітах відкликано до УСС, або на іншу працю.

Конфлікти між австрійською військовою владою та УССтрілецтвом загострювалися все більше і більше. Невиконування військових наказів ліквідувати селянські бунти, роззброювати села і реквірувати харчі, зв'язок із повстанцями та ворожа постава до гетьманської адміністрації, – мусіли остаточно покінчитися або розв'язанням Легіону УСС, або його перенесенням з України.

Велике невдоволення серед німецького командування та гетьманських кіл спричинила також окрема політика архикнязя Вільгельма, прихильного українській справі, та його популярність серед українського селянства. Авторитет гетьманського режиму був загрожений. Тому німці і гетьманська влада вжили заходів у Відні, щоб Вільгельма позбутися з України.

Коли над Україною нависла загроза протигетьманського повстання, а УССтрільці знову відмовилися йти проти збунтованих селян в одному із дуже неспокійних районів на північ від Єлисаветгороду, тоді австрійське командування перенесло групу архикнязя Вільгельма з України на Буковину.

Дня 8 жовтня покинули УССтрільці Єлисаветгорад і Наддніпрянську Україну, де перебули понад сім місяців у вірній службі для української справи. Пізнали широкі простори своєї батьківщини, яких досі не знали, бачили Чорне море, Дніпро, Хортицю, а багато з них відвідало Київ і Шевченкову могилу. Виросли ідейно за тих сім місяців. І полюбили той народ, що там жиє. 3 сумом виїздили УССтрільці з України. «Треба було бачити прощальні сцени УСС-ів з селянами, коли вони від'їздили з України до Чернівців – прощався щиро й сердечно брат із братом…» – оповідає свідок тих сцен.[156]

Після прибуття на Буковину – команда УСС з більшістю сотень розмістилися в Чернівцях, Кіш станув в Вижниці, а дві сотні приділено до прикордонної служби, на буковинсько-бесарабській границі.

Коли з початком жовтня 1918 р. перенесено цілу формацію УСС (фронтові частини, Вишкіл і Кіш) з Херсонщини на Буковину, з тим моментом починає Українське Січове Стрілецтво новий період своєї історії. З одного боку кінчився остаточно той особливий трагізм, що тяжів над ним від 1914 р., а саме підлеглість чужій окупантській силі, а з другого – УССтрільці стали тепер внаслідок міжнародних подій та політичних перемін, важливим національно-політичним і військовим чинником в боротьбі проти другого історичного ворога України, Польщі.

Український політичний провід та Українське Січове Стрілецтво в моменті вибуху світової війни вважали основною і єдиною метою змагань українського народу в тій війні – розгром російської імперії та відновлення політичної самостійности України. Створення перших основ української державности над Дніпром Українською Центральною Радою було здійсненням визвольних плянів УССтрілецтва з 1914 року. Дотеперішня роля Австрії, як союзниці українського народу в боротьбі проти Росії, закінчилася.

УССтрілецтво стануло тепер, після чотирьох років війни, перед новим історичним завданням. Непередбачені події поставили перед ним це нове завдання.

Коли з кінцем 1917 р. воєнна ситуація Центральних Держав почала погіршуватися, а в їх нутрі появилися признаки розкладу й хаосу, гостра економічна криза та численні голодові заворушення, а з другої сторони оживилися ірредентські стремління поневолених народів в Австрії, тоді не було вже ніякого сумніву щодо висліду війни та