Читати книгу - "Мапа до себе, Софі Сайк"

– Що сталося?
– Під моїми пальцями почало пекти, а коли я поглянула на скриньку, то в місці, де я її тримала, іржа почала роз’їдати кришку, – я знову почала оглядати коробку. Тепер це стало моїм новим улюбленим заняттям. – Здається, іржі стало більше від моменту, як ти її знайшла. Її було лише трохи на кутах стиків, а тепер вона з’явилася й на кришці. Невже це такий швидкий процес?

– Не знаю, як там з процесами, але я, як і ця іржа, вмираю з голоду. Заїдьмо в якесь кафе і щось перехопимо.

Здавалося, що тебе зовсім не цікавила доля скриньки. Здавалося, що, не маючи почуттів, ти почала отримувати задоволення від життя. Просто була тут і зараз, роблячи те, що хочеш у дану мить.

– Що хочеш? – запитала ти, коли ми сіли за стіл у місцевому кафе.

Я тут раніше не була. Усе було оформлене в коричнево-зелених тонах, створюючи затишну атмосферу. Хотілося розпалити камін і сісти поруч, насолоджуючись його язиками полум’я.

– То що обираєш?

Ти все чекала від мене відповіді, а я, навіть не глянувши в меню, сказала:
– Те саме, що й ти. Немає різниці.

– Різниця є. Можливо, в тебе на щось алергія, можливо, тобі щось не до вподоби. У кожної людини свій смак. То що хочеш ТИ? – наполягала ти.

– Я… я не знаю.

Я дійсно не знала. Зазвичай я замовляла те, що й інші, не задумуючись над тим, чого я хочу в той момент. Це стало звичкою, яка позбавляла мене необхідності приймати рішення. Чому ти змушуєш змінювати мої алгоритми? Я взяла меню, оглянула його і нарешті сказала:
– Чорничні млинці та каву.

– Звучить смачно, – посміхнулася ти, але цього разу у твоїй посмішці було щось інакше.

До нас підійшла офіціантка й запитала, що ми бажаємо.
– Дві порції чорничних млинців і дві кави, будь ласка, – сказала ти. Як тільки офіціантка записала наше замовлення, ти додала: – Я побачила у вас невеличку сцену з гітарою. У вас є жива музика?

– Так, щоп’ятниці та щосуботи. Обов'язково приходьте до нас, – дівчина щиро посміхнулася, забираючи меню.

– А можу я пограти, поки ми чекаємо на замовлення?
– Так, звісно. Це було б чудово, – з теплом відповіла офіціантка і поспішила на кухню передати замовлення.

– Що це було? Ти змусила мене обирати, що замовити, а сама взяла те ж саме, – не розуміла я логіки твоїх вчинків.
– Я ж сказала, звучить смачно. Тому й замовила, – легко відповіла ти й попрямувала до гітари.

Це було маленьке кафе з унікальною атмосферою, де проводили теплі вечори під супровід акустичної гітари. І зараз саме ти створюєш настрій усім, хто вирішив сьогодні завітати сюди.

Я дивилася на тебе і не могла зрозуміти, як дівчина, яка втратила емоції, може так сердечно грати на гітарі. Ти дійсно дивовижна.

Краєм ока я помітила, що на скриньці з’явилася ще одна пляма іржі, але не звернула на це уваги, бо вся вона була прикута до тебе.