Читати книгу - "Вечір несподіванок, Night Rain"

Добігши назад до пабу і попутно лякаючи незнайомців на своєму шляху, я нарешті зупинився і відхекувався ледь не випльовуючи легені. Треба кидати курити – була перша думка. А друга – блядь, Арс, що я наробив?

Відхекавшись я все ж поліз в кишеню за дозою нікотину і підкурив чергову пігулку смерті. Це остання – пообіцяв я собі і став затягуватися, занурюючись в  хаотичні думки і намагаючись дійти єдиного висновку.

Навіщо я до нього поліз? Боже, йому було явно неприємно, судячи по звуку, який він видав і я його примусив до цього, а він і не міг чинити супротив, мабуть не знав як… Хоча…він же,  наче мене теж цілував і відповідав на поцілунок?..

-     Сука! – вигукнув зпересердя я.

Я вже не знав чи правильно я вчинив?.. Якщо він все ж відповідав на поцілунок, то чи значить це, що можливо взаємність все ж була? А, що ж тоді це був за звук протесту? Чи я не так зрозумів і це був взагалі не протест?.. Господи, ти придурок, Шастун!!! Ти справжній, мать його, придурок! Чому ти не залишився і не розібрався?! Я повний ідіот! Треба повернутися і знайти Арса.

  Але було вже пізно. Повернувшись я знайшов лише розтале морозиво.

  Раптово я почув телефонний дзвінок і зрадів, як дитина, але поглянувши на екран, знову відчув спустошення. Але схухавку взяв.

-    Шаст, ти де вештаєшся?! – кричав на тому кінці дроту Сергій, - Паб от-от зачиняється, треба речі забрати! Якщо ти з Арсом, то повідом, що він тут рюкзак залишив!

-    Ні, я не з Арсом, але я його речі заберу прийду

-    Ну, давай швидше тоді,  в тебе 15 хвилин. А, де Попов, до речі, ви хіба не разом?

-    Мені вистачить і 10, - понуро сказав я, - Ні, ми не разом, можливо він поїхав додому.

-    Ок. Тоді чекаю тебе за речами, - і Сергій скинув виклик.

 А якщо Арс не вдома? Я почав переживати і накручувати себе. Треба йому зателефонувати. Я набрав номер, але ніхто не відповідав. Я написав повідомлення, відповіді – 0. Я телефонував у телеграм і всі доступні месенджери – без результатно!

 Забравши речі і попрощавшись з хлопцями я їхав у таксі і продовжував телефонувати Попову. Уже зневірившися, я хотів просити в когось його адресу і їхати й перевіряти чи він на місці, але слухавку несподівано взяли! Та в телефоні була тиша.

-    Арс?! – вигукнув я, - Арс, ти мене чуєш?? Ти, де? Ти живий, все гаразд?

-    Мггг, я вдома, - нерозбірливо проказав приглушений п!яний голос, - не, дзввни меньі, я ніколи не хчу тебе бчити…

  І дзвінок скинувся, не давши мені писнути хоч слово.

  Я ще раз переконався, що я справжнісінький гандон!

 « Що ж, можливо завтра буде легше, - була моя остання думка, перед тим, як заснути в ліжку».

        «А от і не легше – була моя перша думка, коли я відкрив очі, - стало ще гірше!»

         Якщо вчора достатня доза алкоголю гальмувала мою нервову систему, то сьогодні прокинулася совість і в поєднанні із міцним бодуном почала виносити мозок і розривати голову на частини.

     Завібрував телефон, сповіщаючи, що прийшло повідомлення. Я кинувся до нього якнайшвидше, сподіваючись, що це Арс, але отримав подвійне розчарування, оскільки це був не він, а повідомлення, в якому говорилося, що всі ми маємо сьогодні приїхати на студію, оскільки виникли якісь робочі нюанси, які потрібно швидко вирішити. А, щоб у вас пір'я в роті поросло!! І я в напівживому стані пішов надавати собі більш-менш пристойний вигляд.

    Через годину, підходячи до дверей загальної кімнати я страшенно нервував і думав… Думав, як мені затримати Арса і як вивести його на розмову? Як вибачитися і що взагалі робити, якщо він при всіх пошле мене нахуй?..

  Зібравшись із духом я погягнув ручку дверей на себе. В кімнаті панував голосовий хаос: хтось із комось розмовляв, хтось говорив по телефону, інші вели якусь суперечку і лише той, хто навічно засів у моїх думках – залипав у телефоні не контактуючи ні з ким. На ньому були темні окуляри як свідчення того, що веріч минув на славу і як завжди ідеальний образ – облягаючі червоні джинси і зелена сорочка в клітинку. На ньому і мішок для сміття виглядатиме, як брендова річ! Та сьогодні він був без своєї куртки, оскільки так і не забрав її в мене. «А вона досі пахне Арсом», - подумав я, згадавши як вчора заспокоювався в таксі, вдихаючи аромат шкіри в поєднанні з Арсовими парфумами.

Я вже налаштувався підійти до Арсенія, оскільки той мене мабуть не помітив, але в кімнату зайшов гендиректор і почалися збори. Тому я зайняв найближче вільне місце. Нічого, переловлю його після зборів.

Через хвилин сорок нас відпустили і я одразу ринувся до Арсенія, але той був шидшим і чкурнув  геть, поки я пробирався крізь натовп. Хлопці звали на келих пива, але в мене були інші пріорітети.

Догнавши Арса уже на виході, я смикнув його за передпліччя, повертаючи до себе.

-     Пусти, - прошипів він крізь зуби

-     Арс, треба поговорити, - одразу кинувсяя в бій.

Нас обминали колеги, які підозріло поглядували, тому я відпустив руку чоловіка і знизивши тон мовив:

-     Арс, будь ласка, лише одна розмова і я тебе більше не потривожу, - слова самі складалися в речення, я взагалі навіть приблизно не репетирував, але це щиро лилося від серця.

Попов повернув у мій бік голову і вже спокійніше відповів:

-     Якщо ти стосовно вчораншього, то все норм, ми перепили і ти трохи...оступився, все нормально, я нікому не розповім, не переживай

-     Що? - незрозумів я, - Арс, все якраз навпаки! Я тебе дуже прошу - давай знайдемо тихіше місце і поговоримо, будь ласка, - благально молив я.

В погляді Арсенія щось ледь помітно змінилося, тому що після недовгої паузи він відповів:

- Добре, одна розмова, якщо мені щось не сподобається - я йду. Куди поїдемо?

-     До мене додому, - запропонував я і побачивши одразу його гнівне обличчя додав, - у мене твій рюкзак і куртка. Треба, щоб ти забрав.

-     Добре, - здався Попов, виходячи на двір і ведучи мене слідом.