Читати книгу - "В сяєві Локобренни, Alana Nesta"

— Немає за що, — тихо відповіла я.

Я вирішила влаштувати собі екскурсію замком. Піднявшись нагору, почала оглядати галерею. На стінах висіли з любов’ю зібрані картини. Не відразу зрозуміла, що більшість із них — з різних епох, значно пізніших за середньовіччя. Переважно це були картини епохи Відродження на біблійні та міфологічні теми. Зупинившись біля однієї, я впізнала роботу Тиціана — «Викрадення Європи».

— Ото вже збіг. Привіт, сестро по нещастю, — тихо промовила я до картини.

— З ким ти розмовляєш? — зненацька почувся голос Локі за спиною.

— Із собою. Як і личить божевільній.

Локі скривився від моїх слів, наче від зубного болю. — Тобі подобаються картини? — запитав він, переводячи тему.

— Так, я дуже люблю розглядати картини, замислюватися: що спонукало художника обрати саме цю тему? Як ця композиція народжувалась у його свідомості?

— Дуже цікавий підхід до мистецтва. Для мене ж мистецтво — це насамперед відчуття. Я можу дивитися на загальновизнаний сюжет і не відчути нічого, а буває, зовсім непримітна картина викликає таку бурю емоцій, що їх важко стримати.

— Це оригінали? — здивовано спитала я.

— Звісно. Я ж казав, що завжди обираю те, що мені до душі, — відповів він, подивившись на мене і лукаво усміхнувшись.

— Яка твоя улюблена картина? — запитала я, змінюючи тему.

Локі пройшов далі по галереї й зупинився біля невеличкого портрета. Я підійшла ближче — і застигла. На картині була я, у химерному вбранні XIX століття.

— Як? — лише це змогла прошепотіти.

— Я ж казав, що наша зустріч — не випадкова, — промовив він, обіймаючи мене за плечі. Я не пручалася, продовжуючи дивитися на портрет. Нарешті я повірила. У все, що він говорив. Але ще більше хотіла дізнатися — про те, про що він змовчав.

Ми так і стояли, мабуть, ще довго, якби хтось його не покликав.

— Тебе звуть, — ледь чутно прошепотіла я.

— Нехай, — відповів він мені на вухо, ще міцніше обіймаючи. Від його дихання по моїй шиї пробіг мороз. Я обережно розтиснула його руки, намагаючись не зачепити пов'язки на зап'ястях, але, повернувшись, опинилася у пастці. За спиною була стіна, а з обох боків — руки Локі. Я підвела голову й сміливо подивилася йому в очі. Те, що я в них побачила, змусило моє серце шалено забитися.

Його обличчя повільно наближалося. Нахилившись до мого вуха, він прошепотів:

— Я значно небезпечніший, ніж здаюся. І навіть небезпечніший, ніж ти думаєш Ти готова піти зі мною далі? Бо вороття вже не буде. Ймовірно, ти пошкодуєш про свій вибір і навіть зненавидиш мене. Тобі буде страшно, можливо — боляче.. Я б хотів уберегти тебе від цього, але вже не можу. Та якщо ти зараз поцілуєш мене — я подарую тобі рай. Це вигідна угода, згодься.

Від його близькості та слів у мене підкошувалися ноги, серце билося, наче птах у клітці. Але я знайшла в собі сили, вирвалася і пішла до сходів, щосили намагаючись не бігти.

— Боягузка, — почувся насмішкуватий голос Локі.

— Треба тікати, поки він остаточно не зламав мене, — хаотично думала я. Боже, допоможи мені.

Спускаючись сходами, я почула крик. Побігла на звук і побачила, що люди юрмляться біля столу, на якому лежав юнак. Служниця, помітивши мене, щось закричала, але я нічого не зрозуміла — лише розгублено озиралася.

— Відійди, — повз мене стрімко пройшов Локі й почав віддавати накази. Мене вивели з кімнати.

Я сиділа в бібліотеці, чекаючи на Локі. Було лячно. Що ж сталося? Та замість нього в кімнату зайшла якась жінка. Я вже приготувалася до того, що нічого не зрозумію, якщо вона заговорить.

— Це ти — господиня замку? — раптом спитала вона англійською з дивним акцентом. Я зраділа — отже, тут є ще хтось, хто знає мову, крім Локі. З ким можна просто поговорити.

— Не зовсім, — усміхнувшись, відповіла я. — Що сталося?

— Один із працівників випадково торкнувся отруйного куща. На жаль, він отримав сильні опіки, і я не змогла його врятувати.

— Невже це рослина може так швидко вбити?

— Так, саме тому всі обізнані люди обходять її стороною.

Я засмутилася — весь мій план летів шкереберть. Треба вигадувати щось інше.

***

Тепер, коли в мене з’явилася подруга, я щоранку могла гуляти за фортечними стінами. Інгрід виявилася місцевою знахаркою. Хоча мешканцям замку не дуже подобалася моя дружба з нею, я була щаслива, що з нею познайомилась. Я допомагала їй збирати трави, а вона розповідала мені багато цікавого про місцеві звичаї.

Під час однієї з прогулянок Інгрід показала мені затишне місце. Треба було пройти під скелею — і ти опинявся біля маленького озера. Оскільки мені вже набридло митися в балії, я вирішила наступного ранку прийти сюди та скупатися.

Вранці, нишком вислизнувши із замку, я вирушила до озера. Ще не дійшовши до нього, я зрозуміла — хтось мене випередив. Хотіла було повернутись, але жіноча цікавість узяла гору. Пробравшись тихо далі, я сховалася за кущем, звідки відкривався чудовий вид на озеро... та чоловіка, що плавав у ньому. Він розсікав воду широкими гребками. І коли раптом виринув, я впізнала Локі.