Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

став напівпрозорим і хитким, а крізь нього проступили в червоному світлі решітки з чітким геометричним візерунком. Другому привиділося, що ясний день померк, береги ріки поснувалися чорним павутинням, а потім невідь-звідки наплив бурий туман і поховав усе під собою. Третій побачив чорних велетнів, що виходили з якоїсь невиразної прірви, мовби дружина дядька Чорномора (очевидець знав казки Пушкіна, хоч і не народився в Росії)… Лиш одне враження збігалося у свідків: хвиля холоду, що перехопила подих.

Видіння незабаром зникли, повітря стало чистим, лише в небі ще якийсь час трималася біляста смужка, схожа на слід капсули гідрометеоконтролю.

Кілометровий міст, перетворившись на купи металу та альфа-бетону, залишився лежати на кризі ріки, крізь яку подекуди уже просочувалася чорна недобра вода…

ЯН ЛАПАРРА,
начальник відділу безпеки УАРС

Пейзаж я вибрав осінній: узлісся майже голого осикового лісу, обрив берега річки, низькі волохаті хмари, готові ось-ось пролитися дощем. Такий пейзаж не дозволяв відволікатися. Запахи мокрого листя, трави, землі й диму сповнювали кабінет, і якщо б не стіл — ілюзія куточка природи була б повною.

По чорній дошці стола все ще повзли світляні рядки бланків-повідомлень, я побіжно проглянув останні й перемкнув приймання та обробку інформації на кіб-секретаря.

Походивши “по мокрій траві над обривом”, згадав слова Ромашина-молодшого і викликав координатора відділу:

— Прошу дати зведення подій за останніх півроку.

— По всій Землі чи по окремих районах? — поспитав координатор жіночим голосом.

— Регіональне, по Північно-Американському континенту. З часу загибелі “сто сімнадцятої” Шерстова.

— Зведення буде готове за три хвилини.

Я знову став обходити “узлісся”, по думки повертаючись до відкриття Гната. Те, що лабораторію “Суперхомо” виявлено у Ховенвіпі, мене не здивувало. Територія заповідника, дика, недоглянута, цілком підходила до надсекретної лабораторії, про яку історія зберегла тільки факт її існування. Насторожувало інше: збіг місця загибелі групи чистильників із “Аїд” з місцем розташування лабораторії. У випадковий збіг таких подій я не вірив. “Суперхомо”… надлюдина… Над чим же працювали вчені цієї лабораторії з такою претензійною назвою? Чи над ким? Над новим варіантом Голема? Над суперлюдиною за Ніцше, Гітлером чи все ж — над “гігантом духу і думки”? Втім, який “духовний гігант” може народитися у войовничих маніяків епохи капіталізму, — можна здогадатися. Залишається загадкою кінцева мета роботи лабораторії: людина, її тіло й інтелект, чи над машина, яка робить її надлюдиною, диктатором… А можливо, назву лабораторії дано суто алегорично?..

Навпроти раптом виник відеопривид Анатолія Первицького, мого заступника.

— Я потрібен? Чи моя Інтуїція мене підвела?

Я пробіг очима кілька лаконічних текстів зведення подій, виданих автоматикою стола. Чорт, скільки їх тут! Невже так багато подій за півроку? Кинув погляд на заступника.

— Не підвела.

Первицький, худий, високий, рудий, із запалими очима і ротом-ґудзиком, зняв з голови емкан обчислювача.

— Тоді слухаю.

У нього була одна вада: він мимовільно копіював міміку співрозмовника. А яка у мене міміка? У того, хто спить, і то виразніша.

— Пам’ятаєш випадок на Сааремаа?

— Чого ж не пам’ятати, минув лише день.

— Гнат там бачив Зо Лі, випадково. Саме в момент вибуху.

— Третій випадок…

Первицький мав на увазі те, що Зо Лі двічі до Сааремаа бачили в районах аварій: в Орхусі — коли сталася катастрофа з прогулянковим лайнером “Данія”, і на одному з островів Азорської дуги — Сан-Мігель, під час дивного виверження вулкана. І ось третій випадок.

— Чи не забагато збігів? Зо Лі — єдиний, хто вцілів після трагедії на Ховенвіпі. Тепер зістав ці факти з тим, що саме на Ховенвіпі функціонувала двісті років тому лабораторія “Суперхомо”.

Первицький закліпав світлими ріденькими віями.

— Не ображайся, але я поки що особливого зв’язку не бачу. По-твоєму, Зо Лі якимсь чином інсценує аварії? Нехай так, хоч я в це не вірю. Але до чого тут лабораторія?

— Якби я сам знав. Спробую проаналізувати події, що входять до нашої компетенції, за півроку, а ти зв’яжися з інформслужбою “Аїд” і попроси дати карту операцій “Аїд” по Арі-зоні. Чи немає поблизу Ховенвіпу чогось іще такого, що потребує нашої уваги?

Я вивчав зведення. З усіх подій, що трапилися на Північно-Американському материку за минулі півроку, мою увагу привернули три: в Ель-Пасо — це зовсім недалеко від Ховенвіпу — впав у ріку цілком нормальний міст; у Х’юстоні — витік енергії на енергостанції і в Тампа — дикий, зовсім не зрозумілий спалах пристрастей на стадіоні під грифом “антисоціальна поведінка”. Всі три випадки вкладалися в часі у ланцюжок: Ховенвіп — Ель-Пасо — Х’юстон — Тампа… І ось через три місяці після подій у Тампа — Сааремаа. А що між ними?

Довелося знову потурбувати координатора.

— Прошу точно таку ж довідку по Атлантиці та Європі. Строки ті ж самі: шість місяців, із січня по цей день.

За кілька хвилин стіл видав набір бланків-повідомлень. Я прочитав довідку, вибрав події, що вкладалися в мою гіпотезу, і записав дані у пам’ять машини термінових, оперативних робіт. Після цього з’єднався з начальником “Аїд”.

Гриффітс уважно вислухав мої міркування, подумав, випнувши товсті губи. Ніс у нього був прямий і тонкий, а очі зелені, з косим розрізом, тому здавалося, що він тільки загримувався під негра, а не справжній негр. Я знав, що його мати була новозеландкою, а батько — американський негр, одначе контраст чорної шкіри та європеїдного складу обличчя діяв і на мене.

— Не думаєш же ти, — Мартін говорив російською трохи повільніше, ніж рідною мовою, — що Зо Лі міг бути причиною подій? Тим більше, що в деяких випадках його алібі бездоганне?

— Не думаю, — зізнавсь я. — Але збіги надто разючі, а наслідки, в разі недооцінки небезпеки, вельми серйозні, щоб не перестраховуватися.

Гриффітс знову випнув товсті губи.

— Згоден.